- Я, - лаконiчно сказав автомат.
Марiя здивовано поглянула на нього. I зненацька радiсна iскра надiї пронизала її свiдомiсть. Так! Це справдi можливо! Урчик може довести корабель до Землi. I бiльше того... Можна спробувати... хоч це й божевiлля... спробувати, щоб вiн доглядав синiв, коли вона помре... Вiн розумний, Урчик. Вiн зможе. Треба лише годувати їх УП...* i доглядати їх... їм буде тяжко, на самотi, без людей... але вони виживуть i повернуться на любу Землю... на рiдну планету...
______________ * УП - унiверсальний продукт.
- Урчик, - несмiливо сказала вона, з надiєю заглядаючи в його червонi очi. - Це чудово, що ти зумiєш повернути корабель... Але в мене є ще одне... прохання...
- Говорiть, Марiє...
- Я народила двох синiв, Урчик...
- Що таке "сини"?
- Двох маленьких людей. Таких, як i всi iншi космонавти, тiльки ще несвiдомих...
- Я зрозумiв, - заявив автомат. - Вони ще не здобули необхiдної iнформацiї для нормальної дiяльностi.
- Так, Урчик. Так, друже... I вони залишаться без догляду... Я скоро помру... Ти сам бачиш...
- Ви хочете, Марiє, щоб я доглядав їх?
- Так, Урчик... Прошу тебе...
- Мене не треба просити. Я роблю все, що можу. Але ж мене не вчили доглядати за маленькими людьми.
Марiя закрила долонями палаюче передсмертним жаром обличчя, намагаючись зiбрати розбурханi думки. Що вiн каже? Його не вчили... Ну, звичайно, не вчили... Що ж тодi робити?.. В бiблiотецi є книги... по догляду за дiтьми... Урчик вмiє читати...
- Урчик...
- Я слухаю, Марiє...
- Ти зв'язаний з бiблiотекою. Ти вмiєш читати...
- Наукову iнформацiю. Але менi це не потрiбно. Все записане в моєму мозку.
- Я не про те. В бiблiотецi є iнформацiя про виховання дiтей... їх треба годувати... i тримати в чистотi...
- Я зрозумiв. Всяка система потребує енергiї. Я спробую зробити те, що ви просите, Марiє... Тiльки є одна перепона.
- Яка?.. Урчик... Говори скорiше... бо я... не можу бiльше...
- Я стою на мiсцi. Я не можу пересуватись.
- Цьому можна... зарадити, Урчик... Вiзьми одну з прибиральних машин. Вона пересувається... Демонтуй прибиральний механiзм... все iнше використай для себе... з'єднай iз своїм монтажем... у тобi є iнформацiя..
- Я зрозумiв, Марiє. Дякую.
- Зараз... Я допоможу тобi...
Марiя впала з крiсла, пiдповзла до однiєї з нiш. Вона ослiпла, морок оточив її суцiльним океаном. Звуки згасали, поєднувалися в хаотичну симфонiю i вiдкочувалися в бездонну прiрву небуття.
Вона навпомацки знайшла дверi нiшi, натиснула кнопку. Ледь помiтно перед нею замерехтiли блискучi деталi прибиральних машин-роботiв. Вона витягла одну з них i пiдсунула до УРа.
- Тепер все гаразд, - почувся голос автомата. - Я виконаю ваше прохання, Марiє. Монтаж забере не бiльше трьох годин. Дiти витерплять стiльки?
- Постарайся... скорiше, Урчик, - майже нечутно озвалася жiнка. - Там бiля них... в пляшках... УП.
- Я знаю, - заспокоїв УР. - Я бачив. Так робив капiтан.
- Вiрно, Урчик... Дякую тобi... Все iнше... прочитай... Поспiшай, друже...
Марiя звелася на ноги, намацала керiвний пульт, ввiмкнула зв'язок. Тихо скомандувала:
- Iзолятор. Палату дев'ять...
У каюту ввiрвався пронизливий крик дiтей. На екранi з'явилося зображення широкого лiжка. На ньому звивалися два маленькi тiльця новонароджених, сповитих у бiлi пелюшки. Вони галасували, вимагаючи їжi, жалiбно кривилися, не вiдчуваючи бiля себе теплого тiла матерi. Марiя судорожно пiднялася, впираючись руками в пульт, сльози вiдчаю зросили її обличчя.
- Зараз... я зараз, маленькi мої... я прийду... Вона ступила до дверей, забувши про все на свiтi. Крик дiтей, їхнiй жалiбний поклик владно ввiрвався в материнське серце, потягнув її до синiв.
- Марiє! Не можна, - попередив УР.
Вона не чула слiв автомата. Добралася до дверей, простягла руки i впала ниць на порозi. На неї покотилася звiдусiль зоряна безодня, заколисала i поглинула у своє безмежне лоно...
II
УР кiлька хвилин дивився червоними очима на тiло жiнки. Потiм пролунав його дзвiнкий голос:
- Марiє! Чому ви не рухаєтесь?
Жiнка не вiдповiдала. Вогники автомата тривожно замиготiли. Вiн сказав сам собi:
- Марiя перестала iснувати.
Подумавши, додав:
- Треба поспiшати.
Вiн притягнув до себе руками-манiпуляторами прибиральну машину i уважно оглянув її, аналiзуючи конструкцiю. Потiм впевнено розiбрав верхню частину, яка, власне, й займалася прибиранням, залишивши пiдставку з ногами-колiщатами. УР довго розглядав рухову частину механiзму, вивчав систему моторчикiв, реле i живлення. Подумавши, збагнув, як можна ввiмкнути пiдставку до своєї системи, щоб перетворювати iмпульси-бажання в рух. Для цього треба було попрацювати не менше двох годин.
УР згадав про маленьких людей. Вiн пiдняв руку-манiпулятор, ввiмкнув систему зв'язку i попросив керуючого робота дати iзолятор, палату номер дев'ять.
Дiти знемагали вiд крику. УР швидко виключив зв'язок, промовив:
- Їхня система потребує енергiї. Маленькi люди вимагають живлення. УР зробить все, що необхiдно, i прийде до них.
Вiн пiдсунувся до iнструментальної шафи, вiдчинив її, знайшов там витки проводiв, iнструменти, якими користувався капiтан. УР подумав, розшукав у своїй пам'ятi iнформацiю про прийом роботи, яку треба виконати. Згадавши все, вiн хутко почав перебудову пiдставки. Коли проводи з'єднали руховий вузол "кiнцiвок" з енергетичним центром автомата, вiн, пiднявшись на руках-манiпуляторах, "сiв" на пiдставку. Наклавши з бокiв кiлька пластинок, УР з'єднав себе з ногами-колiщатами.