Амін осів на підлогу.
Грегорі ледь відпустив руку.
— Прочумався? Присягайся, бо…
Амін щось пробурмотів.
— Не те!.. — Грегорі знову шарпнув руку. Амін застогнав. — Я вашу присягу знаю, говори як належить…
Полинов не розібрав, що бурмотить жертва. Але Грегорі начебто був задоволений. Він відпустив Аміна, відтак, мов шкодливе щеня, підняв його за комір і викинув у порожній коридор.
— Усі вони така наволоч, док. — Грегорі гидливо витер руки об мундир. — А увага в тебе…
Він із повагою подивився на психолога.
— Гадаєш, не пробовкається? — запитав Полинов.
— Ха! Він же ревно вірує в свого бога! З селюками приємно мати справу, треба лише знати, як із ними поводитися. А вже я-бо знаю! Гаразд, давай спирт!
— Паролі.
— Слухай, не дратуй мене. Я-бо прикінчу тебе раніше, ніж ти пискнеш. За спробу до втечі. Тямиш?
— Цілком. Амінові ти серйозно пошкодив руку?
— А що?
— Пришли його до мене.
— Навіщо?
— Вправлю вивих.
— Тьху, з тобою про справу…
— Спирт я тобі дам, якщо пришлеш.
— Ого! Щирий ти чоловік, як я бачу… Сентиментальненький. Дідько з тобою, давай спирт, пришлю. Вправляй руку мертвякові…
— Що?
— Нічого. З донощиками в мене свій солдатський рахунок, тебе не стосується.
Коли спирт опинився у фляжці Грегорі, той, дійшовши до дверей, раптом обернувся.
— Слухай, док, я чесна людина. Ти дав мені спирт, а я тобі в разі чого дам швидку смерть. Ось і будемо квити.
- І на тім спасибі.
Двері зачинилися.
«Ось вона, чесність ката, — гірко всміхнувся Полинов. — А він-бо пішов гордий своєю шляхетністю».
Грегорі виконав обіцянку. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як Амін опинився перед Полиновим.
Маленький селянин як і раніше був незворушний, ніби нічого й не трапилося. Він покірливо дав оглянути руку, не сіпнувся, не застогнав, коли Полинов управив вивих, і не сказав ні слова подяки. Він уже хотів устати й піти, але Полинов зупинив його.
— Ви знаєте, що Грегорі прикінчить вас?
Лише повіки здригнулися.
— Не вірите?
— Я заприсягся.
— Це не врятує вас.
На Полинова впритул дивилися темні, байдужі, мов у риби, очі. Полинов розгубився.
— Ви знаєте, навіщо ви тут, на базі?
— Мені заплатять багато грошей, і я куплю землю.
— Навіщо?
— Багато землі — великий пан.
Від Полинова вислизав останній шанс.
— Грегорі вб’є вас за те, що ви підслуховували розмову. Й у вас не буде землі, - з розстановкою сказав він.
Мовчання.
«Розуміє він чи не розуміє?» — дивувався Полинов.
— Він пан, — раптом сказав Амін.
— Але ви ж шпигували за ним!
Знову мовчання.
- І потім який він вам пан, ви обидва солдати.
— Сильний завжди пан.
— Я також?