Забери цей наперсток, Сквірмкіне, викликнув дядько Мочильник. Нашому гостю потрібна посудина більша за цю!
Так це ж імператорського розміру кружка, образився хазяїн, хоча, мабуть, для його зросту вона повинна здатися карлицею. Добре, піду, спробую вибити дно у барила…
І він поспішив геть.
Благаю вас, не зрозумійте мене неправильно, мілорде, відновив свої співи дядечко Мочильник. Як і будь–який патріот, я сповнений радості з того, що липколапі згинули, надавши самим оберонцям вершити справи Оберону. Але хто міг передбачати, що нас, людей нормальних розмірів, відразу почнуть грабувати переростки одного з нами роду–племені, і що вони за всіма статтями перевершать іноземних загарбників?
Перший ліпший історик, відповів Ретиф. Але я з вами згодний: коли тобою вертить місцеве хуліганство, це набагато гірше гніта чужедальних прибульців.
Саме так, погодився Прикрас. Коли доводиться жити під п'ятою іноземців, усякий може хоча б почасти утішитися, вивергаючи на їх адресу різного роду словесну огуду і звинувачуючи в усьому властиву їм від народження моральну потворність, але у випадку власних родичів цей метод здатний привести до результатів несподіваних і неприємних.
Сяючий хазяїн повернувся з дерев'яним барилом обсягом приблизно з кварту, шанобливо прикритим його ж власним денцем. Ретиф вітально підняв барило і зробив великий ковток.
І якщо те, що підслухав мій племінник, хоча б почасти істинно, продовжував, витираючи піну з вусів, дядько Мочильник, гірше ще попереду. Ти вже про все повідав нашому благодійнику, хлопчику?
Ні ще, дядечко, не встиг Прикрас повернувся до Ретифа. Я вимітав крихти з кімнати, у якій споживають сніданок важливі особи, і думки мої блукали десь далеко, як раптом до мене донеслося слово «громілі», яким перекидалися добродії, що ще сиділи за столом. Я налаштував вушне оперення, сподіваючись почути, як вони паплюжать цих мерзотників, але почув секретні відомості, згідно яких їхній отаман, відомий тать і лиходій Гордун, видає себе за виразника наших інтересів, природженого лідера всього Оберону так на додачу ще і вимагає аудієнції в Його Значності посла Деригвозда! Натурально, я поспішив вивести Високошляхетних Лордів з охопившої їх безглуздої омани, але, поспішаючи, перекинув каструльку в якій містився гарячий шоколад…
На жаль, племінник буває часом надмірно рвучкий, коли береться відстоювати свої переконання, вставив слівце дядько Мочильник. Але, що і казати, у цьому випадку він перетерпів за них жорстокі муки.
Істинно так, хоч утім, великодушно визнав Прикрас, і Його Честь, пан Магнан, теж їх перетерпів, коли шоколад вилився йому на лоно. Щастя ще, що шоколад устиг почасти остудитися, чималий час простоявши на столі.
Найбезглуздіша перспектива, знову завів своєї дядько Мочильник. Ці шаромиги будуть правити нами, порядними людьми! Подумати страшно, сер Ретиф! Як на мене, так вже краще б п'ятиокі повернулися!
Вони хоч якось тримали у вузді цих негідників, сказав Прикрас, не дозволяючи їм носу висунути з їхніх пагорбів і з печер.
Що зробимо і ми, хлопче, дай тільки скінчитися виборам, нагадав юнаку дядько Мочильник. Натурально, ми, щебетуни, готові прийняти тягар політичного керівництва черню, це буде і природно, і справедливо, і тільки–но наш кандидат здобуде перемогу, невідворотну в силу нашої вищості над…
Здорованю не сприймай усерйоз балаканини старигана, який вижив з розуму, донісся від сусіднього столу тоненький голосок. Малюсінький оберонець росточком не більше дев'яти дюймів привітально підняв стаканчик, у якому містилася ледь унція рідини. Саме і винятково ми, клепики, як ми є, найшляхетніші серед усіх створінь Природи, самими небесами призначені мати зверхність над іншою незграбною худобою, вас, мілорд, я, зрозуміло, не маю на увазі…
Це що там за пилюжний цвіркун скрекоче з тріщини в табуретці? голосно довідався через три столи середніх розмірів оберонець зі схожими на окуляри чорними кільцями навколо очей. Іноземцю навіть, і тому зрозуміло, що єдино нам, блефунам, належить законне право успадковувати мантію древніх владик. От почекайте, як тільки ми прийдемо до влади, вам буде не до подібного марнослів'я.
Куди це ви прийдете?! заволав Прикрас. Через мій мертвий труп ти туди прийдеш, нікчема!
Він підхопився і, розхлюпуючи пиво, замахнувся на кривдника кухлем.
Вгомонись, племіннику! стримав юнака дядько Мочильник. Знайшов, кого слухати. Не бачиш хіба, що він сьорбнув лишку…
Невже це я, по–твоєму, п'яний, старий ти п'янчуга? заревів блефун, підхоплюючись (стіл при цьому перевернувся) і хапаючись за ефес шпаги в цілий фут довжиною. Так за такі твої слова я спущу з тебе твою пом'яту шкіру…
На цьому його погрози і припинилися, оскільки пущений кимсь через усю кімнату пивний кухоль тюкнув його трохи вище вуха, і він сторчголов полетів на сусідній стіл, де його відразу з гнівними криками взялися мутузити.
Закриваємося, добродії, закриваємося! ще встиг крикнути хазяїн, перш ніж сховатися під стійку, рятуючись від граду олов'яного посуду. Ретиф одним довгим ковтком кінчив пиво і встав, піднімаючись над битвою, що бушувала на рівні його колін.
Рад був познайомитися з вами, джентльмени, сказав він, звертаючись до всієї кімнати відразу. Як не сумно залишати таке тепле товариство, але мене очікують на Нараді співробітників посольства.
Прощайте, сере Ретифе, пропихкав з–під столу Прикрас, який зчепився з покритим блідим хутром завсідником приблизно однієї з ним вагової категорії. Заходьте колизмога, вип'ємо по чарочці, про політику побалакаємо.
Дякую, відповів Ретиф. Якщо станеться мені знудитися на передовій, неодмінно згадаю про твоє запрошення.
2
Коли Ретиф з'явився в дорадчій кімнаті, колишньої пакувальної колишнього складу, у якому тимчасово знаходилася Місія Землі на тільки–но звільненій планеті Оберон, Перший Секретар Магнан нагородив його кислим поглядом.
От і ви, нарешті. А я вже почав побоюватися, що ви, за своїм звичаєм, бидлячите з якою–небудь місцевою потолоччю.
Ми тільки–но почали бидлячити, повідомив Ретиф, як я, усупереч своєму звичаю, згадав про нараду. До речі, ви що–небудь знаєте про діяча на ймення Гордун Нечемний?
Магнан злякано витріщився на нього.
Послухайте, Ретифе, це ім'я відоме лише двом–трьом людям, допущеним до секретної інформації, понизивши голос сказав він. Хто розбовкав вам про це?
Декілька сот дуже роздратованих місцевих жителів. Здається мені, вони не знали, що це секрет.
Ну, як би там не було, спробуйте зобразити подив, коли про нього згадає Посол, попередив підлеглого Магнан, всідаючись з ним за довгий стіл. Боже ти мій, продовжував він, коли лемент юрби, яка зібралася зовні будинку, піднявся до громового рівня, який захват охоплює цих тубільців, вартує їм згадати, що ми звільнили їх з–під ярма гроачів! Чуєте цей щасливий галас?
Так, це чудово, погодився Ретиф. А вже обкласти один одного вони вміють набагато краще гроачів.
Господи помилуй, Уїлбуре, сказав Магнан, коли в сусіднє крісло сів, намагаючись не потрапити під його погляд, Військовий Аташе полковник Сидів–Мозоль. Відкіля у вас ця жахлива пляма під оком?
Все дуже просто, слова вилітали з вуст полковника, начебто кулі, якийсь мерзотник викинув політичне гасло і потрапив прямо у мене.
Ну–ну! гмикнув Магнан. Я бачу ви сьогодні у саркастичному настрої.
Гасло, підвищив голос Сидів–Мозоль, було вирізане на шкірці плоду дерева бам–бам, плід якого має вагу і розміри крикетної кулі, та пущений він був дуже вмілою рукою!
Я сам довогою у оффіс твичі бачив, як спалахують невеликі бійки, задоволеним тоном сказав Прес–Аташе. Чудовий ентузіазм викликає у цих тубільців загальне вибовче пваво.
І все–таки мені здається, вагомо вставив Радник, самий час кому–небудь пояснити їм, що терміном «політичний механізм» зовсім не обов'язково позначається середній танк.
Розмова за столом перервався, оскільки Посол Деригвізд, маленький чоловічок з рожевим личком і значним черевцем ввійшов у кімнату, обвів підлеглих похмурим поглядом і, махнувши їм рукою, щоб сідали, почекав, поки наступить повна тиша.
Отже, джентльмени, він оглянув сидячих за столом, прошу доповісти про ваші успіхи у підготовці населення до виборів.
Настала гробова мовчанка.
Що можете сказати мені ви, Честере? звернувся Деригвізд до Радника. Я начебто б пригадую, що давав вам указівку розгорнути серед цієї шпани… тобто, я хочу сказати, серед громадян вільного Оберону курси з вивчення парламентських процедур.
Я намагався, пане Посол, намагався, сумно відповів Радник. Але, по–моєму, вони не цілком усвідомили собі основну ідею. Вони розбилися на партії та готуються до генерального бою за володіння президентським кріслом.
Е–е я теж змушений доповісти про дуже вбогі успіхи в моїй кампанії, яка має метою впровадити у свідомість населення принцип «одна людина, один голос», вимовив тонкошиїй представник Політвідділу. Тобто головну–то думку вони засвоїли одразу… він зам'явся, потім зітхнув, але лихо у тому, що вони майже миттєво зробили з неї логічний висновок: «людиною менше, голосом менше». Щастя ще, що сили у них у всіх приблизно однакові, так що серйозного скорочення числа виборців не відбулося.
Вам варто було б указати їм на висновок з цього висновку, порадив Ретиф, чим менше виборців, тим менше обираних.
А як обстоїть справа з реєстрацією виборців, а, Магнане, різко запитав Глава Місії. Ви теж збираєтеся доповісти мені про невдачу?
Ні, сер, чому ж? Не те, щоб про невдачу, в усякому разі не про повну невдачу, зараз ще занадто рано, щоб доповідати про…