Народ про релігію - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 5
ДО ЩАСТЯ ДОРОГА — БЕЗ ПОПА І БОГА
Так годі спать! Виходьте на дорогу!
Людині гімн, Людині, а не богу!
Майбутньому всю душу — славний дарі
П. ТИЧИНАЯК ТРЕБА ДЗВОНИТИ
Виліз дзвонар на дзвіницю та й дзвонить на вечерню. Дзвонить, дзвонить, може, вже з годину, а люди не йдуть до церкви, хоч гвалт кричи. Подумав трохи дзвонар, та як влупить на сполох, то люди з усіх кінців села й побігли до церкви. Хоч і диму ніякого не видно, а дзвін реве як несамовитий.
Аж прибігає піп та дзвонаря за рукав:
— Що це ти калатаєш, як оглашенний? Де горить?
— Батюшко, це ми з вами горимо. Ви ж самі бачите, що добром до церкви ніхто не йде. От я врізав такої, що всі прибіжать. Тепер ваше діло церкву відчиняти та службу божу правити.
ЯК ШЕВЧЕНКО ЦЕРКВУ РИСУВАВ
Діялось це ще тоді, коли завітав був до нас на Україну Шевченко. Був, знать, приказ йому такий даний, щоб ото зрисувати церкву нашу. Отож розіслав він свою свитину поблизу церкви та й рисує собі. Скоро чи довго по тому підходить до нього таки ж наш панотець з матушкою та й мовить Тарасові:
— А що це ти робиш, страннику божий? Чи знаєш, храм божий єсть це і да ніхто не посмій гріхоприступничати над обителлю божою.
Вислухав Шевченко оту проповідь та й мовить:
— А це, батюшко, я рисую церкву, бо скоро люди знесуть всі обителі божі, а вам і пам’ятки не залишиться.
По цім слові піп як тупне ногою, як ударить своєю патерицею об землю та як закричить:
— Та як смієш сіє нарікати! Та я тебе до губернії, а то і до самого царя-батюшки за таке богохульствіє спроваджу.
А Шевченко йому на це таки спокійно:
— Бог вам на поміч в цих благородних трудах.
Піп далі не міг слухати і аж бігом потряс рясами з попадею до волості, а Шевченко свитину на плечі та й гайда в путь. Куди тоді він пішов, ніхто не відає, тільки пізніше говорили, що десь у Києві бачили нарисовану церкву нашу. Кажуть, то і є та церква, що її Шевченко рисував.
Правду ж ото сказав Шевченко — забули люди храми та церкви, не моляться богу. Ото був великий чоловік — усе знав він.
ПОРТРЕТ ДЯКА БОГОРСЬКОГО
До дяка Богорського з’їхалися гості: дяки, диякони. Вони пили горілку та вихвалялися, хто чим міг.
Лисянський дячок вихваляв свою церкву, яку дуже гарно розмалювали його малярі.
А Богорський і каже йому:
— Що ти хвалишся своїми малярами? У мене свій маляр росте — Тарас. Він що побачить, те і намалює. Ось гляньте…
З цими словами п’яний Богорський поліз за ікону і витяг аркуш паперу. Всі як глянули, то так і покотились зо сміху: на листку був намальований п’яний Богорський, що, переступаючи через перелаз, зачепився за кілок і впав, а до нього збіглися собаки і морду лижуть.
— Здорово намалював Тарас, гарний портрет. Ти подякуй Тарасові,— говорили гості Богорському.
Як розібрався дяк у чому справа, то й хміль пройшов. Розізлився страшенно. А потім тяжко побив малого Тараса. Не стерпів цих знущань Шевченко і скоро втік від Богорського.
ШЕВЧЕНКО МІЖ СЕЛЯНАМИ
Коли ото приїхав Шевченко на Україну, так увесь час із селянами і жив. Ходив до них у поле і додому та все учив уму-розуму. Ось одного разу селянин і запитав його, звідки ото все на землі узялося, хто дав його все. Тарас відповів, що усе життя посилає сонце, що сира мати-земля дає.
Аж саме тоді підійшов наш сільський дячок та і почув цю розмову. Подивився він на Шевченка скоса та й до селян:
— Не слухайте' його. Усе, що є на землі, то це нам бог послав і посилає.
Він ще щось хотів сказати, та Тарас йому в одвіт:
— Ні, бог тільки послав і посилає на землю таких дурнів, як ти.
І з цими словами Шевченко пішов від гурту.
Як то вже ми сміялись, то я й передати не можу, а дячок, діставши такого облизня, ковіньку під пахву та й гайда додому.
То-то був смілий чоловік наш Шевченко.
І БОГ НЕ ДОПОМІГ
Коли народам Росії набридла війна, то вони послали до бога депутацію, щоб він припинив війну.
Депутація добралася до неба, до бога.
— Так і так, — говорять вони, — набридла народам війна, просимо вашої вседержательської ласки припинити війну.
Але бог сказав цій депутації:
— Я старий, вже нічим допомогти не можу. Я такий старий, що до землі не доберуся. Ви підіть, — каже бог, — до Ісуса, може, той щось допоможе.
Пішла депутація до Ісуса. І знов розповідає:
— Так і так, прислав нас сам бог до вас. Може, допоможете війну припинити.
Але Ісус не хоче допомогти людям і каже:
— Я не можу. Мені зараз 33 роки, і коли я піду вам на допомогу, то мене можуть там па землі мобілізувати, а я воювати не хочу. Підіть краще до пророка Іллі, може, той щось допоможе.
Пішла депутація до Іллі.
Знову так і так, говорять вони, були в бога, в Ісуса, — відмовили нам. Прийшли до вас, допоможіть нам.
Але він сказав:
— Е, я старий. Пішки не дійду. Я кіньми з бричкою їжджу по небу, а на землю не рискую, бо там реквізують.
Бачить депутація, що нічого не буде на небі і вирішила вернутися на землю без допомоги. А коли депутація повернулася на землю, то розказала всім людям, щоб не ждали ніякої допомоги з неба, бо все даремно. На небі не хочуть припинити війну. Тоді люди взялися за розум. Самі поклали край війні, розігнали всіх панів і підпанків, встановили свою владу на землі, тобто зробили лад такий, який потрібний народові.
А тих, хто хоче війни, жде те, чого зазнали пани в Росії в 1917 році.
НЕБЕСНА АГІТАЦІЯ
Якось послав бог на землю ангела провести божественну агітацію. Прилетів він і потрапив до одного колгоспника, а той саме дрова рубав серед двору. От ангел і каже:
— Знаєш, раб божий, мене послав бог до тебе із миром (олія священна).
А дядько і каже:
— Та і я ж не з боєм до тебе. Кажи, що таке?
— Увєруй господу богу, приблизись до царства небесного!
А дядько:
— Хе-хе-хе! Як же я приблизюсь! Що я — крила маю, так як ти, чи верхи на тебе сяду та полечу?!
— Не согрішай, раб божий, не тіло твоє нужно, а душа! А дядько саме одрубав замашну поліняку та як крикне:
— Так ти душу з мене хочеш узяти?!
Та як уцуркає його по спині, так він аж крила розставив та хотів щось сказати, а лялько вдруге, та він насилу вирвався, а дядько тоді і каже сам собі:
— Прийшов з миром, а пішов з боєм.
ДЯКУЙТЕ РОЗЗЯВІ
Одна бабуся знайшла на дорозі карбованая та й каже своїй сусідці:
— А ти кажеш, що бога на світі немає. Дякуючи йому, я й знайшла оці гроші.
— Смішні ви, бабусю, — відповідає та, — не богові дякуйте за це, а роззяві.
БОГ НЕ РОЗБЕРЕ
Старенька бабуня дала в автобусі гроші на квиток. Кондуктор щось повертів той гривеник у руках та й каже:
— Викиньте ці гроші, вони старі.
— Чого б це я викидала гроші?! Згодяться до церкви, там і вкину в скарбоньку, піп не роздивиться, а богові однаково, він і не розбере, старі вони чи нові.
КОЛИ КРИНИЦІ СВЯТИТИ
Сидять учні духовної семінарії на уроці. Викладач навчає їх, як треба під час посухи криниці святити, щоб дощ був. Наводить приклади.
Схопився один:
— Отець Миколай, а що робити, коли святиш, святиш криниці, а дощу нема?
Глипнув той на нього понад окулярами:
— А що, ви не зможете барометра купити? Який же дурень піде святити криниці, коли стрілка барометра на посуху стоїть? Ясно?
ОСУЧАСНИВ
Один піп все страшив людей, що їх за гріхи бог і святий Ілля покарають.
— Грім уб’є кожного грішника! — закінчив піп своє казання.
— А може, й не вб’є,— каже на те один чоловік. — Адже всюди громовідводи поставлено.
Піп не знав, що на те казати. Але до другої неділі придумав. На казанні довго говорив про те, що всі люди грішні перед богом, і закінчив словами:
— Кайтеся, люди! Бо електрика уб’є кожного грішника!
ЩОБ ГУРКОТІЛО
— Що не кажіть, батюшко, а на сучасну техніку дивлячись наша церква таки плентається в хвості. От візьміть Іллю-громовика. Намальований він на колісниці. Краще посадили б його на ракету.
— То ви не додумали до кінця. Від ракети буде тільки свист, а нам треба, щоб гуркотіло.
З РОБОТИ ЗНІМУТЬ
Хлопчик років п’яти бував на зборах і чув, що за шкоду знімають людей з роботи.
Якось пройшла велика буря. На городі вітер повалив соняшники, виложив картоплю, поламав у саду дерева. Старенька бабуся ранком дивиться у вікно і журиться:
— Боже, боже! Скільки ти шкоди наробив людям, скільки добра попсував.
Внук прокинувся, слухає і заспокоює:
— Бабусю, не журіться, його за це з роботи знімуть.
БОГ НА ПЕНСІЇ
Запитує онучка бабусю:
— Скажи, а бог є?
— Є,— відказує бабуся.
— А він сильний?
— Так, він всемогутній!
— Так чому ж він наші супутники і космічні кораблі не поскидав звідти?
— Він прогнівався на людей і нічого не хоче робити, — відказує бабуся.
— А, я знаю! — зраділа Оленка. — Він уже став старий і пішов на пенсію, як наш дідусь!
ПОКЛОНИ БИЛА
— Що це у вас з головою? — запитав лікар хвору. Вчора приходили до мене з обвареною рукою, а тепер і голова, бачу, перев’язана. Що сталося?
— Та це я в церкві поклони богові била, щоб рука швидше загоїлась.
СВЯТІ МОЩІ
Ченцеві в одній церкві показали голову св. Івана Хрестителя. Чернець поцілував голову й сказав:
— Слава богу, то вже шоста його голова, яку мені довелося цілувати!
У ЦЕРКВІ
— Панотче! Ви бачили? Скоро почнуть люди сходитись, а наша божа мати не плаче! — доповідає дяк.
— У! — сердиться піп. — Знову якийсь чорт воду відключив.
ЛЮТИЙ ВОРОГ
Стоїть коло плоту піп і дивиться на вулицю лютими очима. Підходить до нього дячок і питає:
— На кого це ви, батюшко, так «ласкаво» дивитесь?
— Та он пішов наш лікар… Вже три дні я чекаю, що від баби Горпини пришлють за мною соборувати, а він, триклятий, узяв і вилікував її.
УЧИТЕЛЬ АРИФМЕТИКИ
— Мамо, а що, той дядя вчитель арифметики?
— А звідки ти взяв це, синку?
— То чому ж у нього плюс на грудях, ще й на ланцюжку?
ЧОРТ НЕСЕ ПОПА
Глянула жінка у вікно й каже до матері:
— Ой лихо, чорт попа несе до нас.
А її дочка, років чотирьох либонь, вибила назустріч попові, довго приглядалася до нього, а тоді й питає його:
— Ви піп? А до ж чорт?
— Який чорт, дитино? — здивовано питає він.
— А чого ж мати дивилася у вікно і казала бабусі, що вас до нас несе чорт.
ЗВИЧКА
Якось піп питає студента:
— Ви вірите в чудеса?
Студент відповідає:
— У природі чудес немає.
— А ось вам приклад: з високої дзвіниці впав чоловік і залишився живим. Це що таке, не чудо?
Студент відповідає:
— Ні, просто випадок!
— Припустимо. Цей же чоловік другий раз вилазить на дзвіницю, падає і знову залишається живим. Це по-вашому не чудо?
— Ні, просто совпаденіє.
— Припустимо! А ось цей чоловік третій раз вилазить на дзвіницю, падає і знову залишається живим. Це що по-вашому, чорт вас візьми, чудо чи ні?
— Просто звичка!
ГРІШНИК
На сповіді піп запитує дідуся:
— Грішний?
— У мене, батюшко, гріхів нема. Баба моя грішниця. — А що вона зробила?
— Я викинув образи з кімнати, а баба спалила їх.
НЕ БУЛО КОМУ РЯТУВАТИ
Якось тонув піп і став репетувати:
— Рятуйте, хто в бога вірує!
І потонув…
— Та чому ж ніхто не рятував?
— Не було віруючих.
НЕ ВИСТАЧИТЬ ДУРНІВ
— Скажіть, тату, ким би ви хотіли мене бачити після того, як я закінчу середню школу?
— Вчись, синку, на попа. Подивись он на нашого отця Василія. Хіба йому погано живеться?
— Н, ні. На попа не хочу, бо на мій вік не вистачить дурнів.
ЯК НЕ СТАЛО БОГА Й ЧОРТА
Перестали наші колгоспники вірити в бога. Церкву закрили і замість неї побудували колбуд. Всі богомільні стали тепер активними членами гуртка безбожників. В колгоспі з кожним роком та все кращі наслідки господарювання…
Якось в черговому тиражі одна бувша богомільна бабуся, тепер безбожниця, на свою облігацію виграла 3000 карбованців. І ось пізно ввечері, коли бабуся вже мала лягать спати, почувся стук у двері, і на порозі з’явилась невідома людина, а позад неї щось зовсім не схоже на людину. Не привітавшись, людина почала лагідним голосом:
— Давай, бабо, гроші, бо чорт на небо не пускає…
І бабуся узнала, що перед нею сам бог, що попався в руки чортові, а той не пускає його на небо.
— Я їх в ощадкасу здала, — відповіла бабуся.
— Давай, бабо, гроші, бо чорт на небо не пускає,— почулося знову. — Як не даси, то я тебе тяжко покараю за це.
А чорт у сінях все ногою туп-туп, туп-туп.
— Господоньку мій милосердний, пождіть же ви до завтрого, я вже завтра сходжу в ощадкасу і принесу гроші, а ви тоді прийдете, І я вам їх віддам, коли вже таке.
На цьому і розійшлися.
Другого дня ранком, нікому нічого не кажучи, пішла бабуся до району, але не в ощадкасу, а в міліцію. Розповівши про все, вона пізно ввечері поверталася додому разом з кількома міліціонерами.
В цей час бог і чорт влізли до бабусі в хату і стали ждати, поки та прийде з грішми.
Не встигла бабуся ще ввійти до хати, як перед нею з’явились, мов з під землі виросли, бог і чорт.
— Давай, бабо, гро… — і не доказали, бо в цей час в дверях з’явились два міліціонери.
Коли ж зняли маски з цих «святих», то виявилось, що це піп і колишній сільський куркуль.
Отак з того часу не стало вже ні бога, ні чорта, і живем ми спокійно.
СВЯТИЙ ІЛЛЯ
Був у нашому селі дуже набожний чоловік. Ільком звали. Служив він при церкві паламарем, а як віра в бога почала занепадати, то й до чудодійства вдався. Дуже вже хотілося чоловікові врятувати набожність на селі: жив же з цього.
І хоч займав він невелику посаду, проте, видно, перепадало на його долю чимало…
Викопав отой Ілько підземний хід у церкву і давай щоразу там десь годині о дванадцятій ночі чудеса витворяти.
Довідались про це наші сільські парубки, а особливо отой Данько Семишкур. Був він комсомолець і взагалі хлопець такий, що самого чорта за хвоста на руку намотає. Якось він і каже:
— Я того божого сина відучу, як людей посеред ночі залякувати. Іч, пророк який мені знайшовся!
А в селі, треба сказати, люд загомонів про «чудеса» церковні… світопреставленіє, про суд божий… Одним словом, нісенітниця покотилась селом;
Одного вечора Данько пробрався завидна до церкви, заліз на хори і добренько заховався. Ще й мотузку з собою прихопив. Сидить, чекає.
Враз чує: чалап… чалап… Іде хтось. Сірник — чирк! Бачить Данько — Ілля. Свічки світить. Стає навколішки — і пішов:
— Отче наш, іже єси…
Довго отак читав усякі молитви, а тоді:
— Господи, прийми мою вірну душу, врятуй мене, раба твого, від комсомольців. Жити через них не можу на селі. Сміються з віровчення твого, халамидники! Всякі лекції проводять у клубі й по бригадних хатах… Хімічеські сперименти. Ікони самі обновлюють, без тебе, господи! Врятуй мене, боже!..
«Я тебе врятую», — думає Данько.
І почув раптом Ілько «глас божий»:
— Ілля, лізь на небо!..
Як почув він — закам’янів, так злякався. Мимрить щось собі під ніс, тільки й чути:
— Не достоїн, господи… Не достоїм…
Коли це через деякий час знову роздається глас та ще й — о диво! — мотузка повільно спускається…
— Не достоїн, господи!.. — хреститься і аж скавучить Ілля. А сам думає: «Спробуй з богом не погодься, не полізь — зразу може й грім влупити. З ним жарти куці. Ну, як скаже втретє,— полізу. Що буде — хай буде!»
— Ілля, лізь на небо!..
— Та полізу, господи, раз уподобав ти грішну душу мою. — І обома руками взявся за кінець мотузки. Тільки взявся — чує, що возноситься догори. Від страху й очі заплющив, у думках із світом прощається. А «сила божа» його щодуху на небо пре. Правда, мотузка в Дань-ка була гнилувата, а паламар важкенький. Тягнув Данько, тягнув, а як Ілля був на висоті десь метрів з п’ять, — мотузка як урветься, Ілля як торохне на підлогу, як закричить на всю церкву.
— Я казав, сто чортів тобі у печінку, що не достоїн! А він — лізь та й лізь, щоб тобі очі повилазили!
З тієї ночі церква в нашому селі назавжди спустіла. Останній «набожний» чоловік втратив віру в бога, дарма, що його й понині звуть «чоловіком божим».
НОВА РАДІСТЬ СТАЛА
Нова радість стала,Яка не бувала:Зірка ясна п’ятикутнаНа весь світ засяла.Упали вівтарі,Покотилися царі —Слава люду робочому,Чабанам, шахтарям!Пора, господарю,Усе зрозуміти:Що Христос є для панів,Щоби нас дурити.П’ятикутна зіркаПуть нам возсіяла,Піднімає мільйониПроти капіталу.НАШ ПІП НЕ СПИТЬ І НЕ ДРІМАЄ
Наш піп не спить і не дрімає,Кайдани він для нас кує,Із куркулем про щось гадаєТа уночі, мов тінь, снує.Попам не вигідно прибутки.Через безвірників втрачатьІ їм кортить, ніяк не в шутку,Щоб нам у праці помішать.Приспів:Вже година настала,Щоб не вірить богам.Ми світ старий розвалим,Не треба спати нам!Попам пора б уже в одставку,Бо віра в пекло пропада,І замість повної карнавкиНа зміну прийде їм біда.Зросте наука незабаром,І світ подужа темряву,Тоді попи вже так задаромНа наших шиях не вживуть.Приспів:Вже година настала,Щоб не вірить богам.Ми світ старий розвалим,Не треба спати нам!ОЙ ЗЛЕТІЛИСЬ ЧОРНІ КРУКИ
Ой злетілись чорні крукиНа нашу Вкраїну,Та не будете клювати —Йти вам до загину!Зеленіє в полі жито.Ячмінь і овес…Буде тебе теж розбито,Денікіне-пес.Загукали серед ночіПо селу сичі;Тікали від партизанівУ степ паничі.А наш піп молився богу,Щоб панам послав підмогу,Та мольба не помогла,І сам піп утік з села.І ПІП, І КСЬОНДЗ, І РАБИН
І піп, і ксьондз, і рабинВ один співають глас,Що місце нам на небі,А світ цей не для нас.Приспів:Для бідних і трудящихЗемля віднині рай.А всі попи й буржуї —На небо вилітай!І піп, і ксьондз, і рабин —Великі брехуни,Щоб добре в світі жити,Про рай кричать вони.Приспів.І піп, і ксьондз, і рабин —Прислужники богів,Псарі царів жорстоких,Лакеї буржуїв.Приспів.За свіжу паляницю,За кусень ковбасиТи, попе довгополий,І матір продаси.Приспів.Ми, вільні комсомольці,Богів не визнаємІ всю їх чорну зграюВід себе проженем.Приспів:Для бідних і трудящихЗемля віднині рай,А всі попи й буржуї —На небо вилітай!СПОГАДАЙМО, РІДНИЙ БРАТЕ
Спогадаймо, рідний брате,Як робили ми в панів,У попів, дяків проклятихІ в багатих куркулів.Заробляли в пана хлібаЗа двадцятий житній сніп.Робить дурно заставлялиКуркуляка, дяк і піп.Ти у пана робив гірко,Я в попа худобу пас.Заробили стільки хліба,Що якраз на парастас.Ціле літо піп із паномЗаставляли — йди роби,А на зиму проганяли,Куди хочеш, туди йди.Мали лиш одну хатину,Ані клаптика землі,Наробились нами гіркоПани, попи й куркулі.Насміхалися з нас, брате,Називали, як хто хтів.Так раніш жилося бідним,Що служили в глитаїв.Спогадаймо, рідний брате,Як ми йшли панам служить,А тепер ми у колгоспіПочали заможно жить.ОХ КОЛИСЬ МЕНЕ УЧИЛИ
Ох колись мене учили,На коліна становилиІ гороху підсипали,За чуприну цупко брали.Наче богу я молився,На учителя дивився,Тільки «Вірую» не знав —Так лінійки вчитель дав.Про царя усе співали,Роти дуже роззявляли.Як учитель закричить,Так у серці заболить.Піп щодня усе твердивІ отруту в душу лив:— Учіть, дітки, закон божий,То й господь вам допоможе.А тепер ми вже безбожні —Всі колгоспники заможні.КОЛИСЬ
Колись було у неділюЧути в церкві дзвони,Люди всі туди ішлиСлухать забобони.Старі, малі і підлітки —Всі туди збиралисьІ попові-брехуновіУсі поклонялись,Піп же людям розказувавПро бога святого,Брехав людям що попало,Бо він жив із того.ПРО СТАРЕ І НОВЕ
Як згадаєм про старе,То аж смішно стане,Як ходили просить богаЗ святими хрестами.І до церкви ми ішли,І воду святили,Щоб боги нас пожалілиТа хліба вродили.І ми вірили попам,Що вони брехали,Доки взнали їх брехню,Та й з села прогнали.ВІРШ ПРО ПОПІВ
Я зостався сиротою,Сам, як палець, змалку живІ в святош земних лукавихДовго-довго я служив.Я малий був, а все бачив,Як піп нас усіх дурачив,Просто в вічі нам сміявся,Бо нікого не боявся.Тоді їхня була влада,Піп кадилом пускав ладан,А попи були паниІ знущались з нас вони.Усе богом нас дурилиТа до церкви всіх манили,Щоб ми богу там молилисьТа на попа щоб дивились,Що багато грошей має(Бо у нас їх забирає).Потім в церкві все співає:«Отче наш» —Живе добре цар наш!«Іже єси» —А ти, бідняк, з хроном борщ їси.«Да святиться» —Нам за дохід треба моляться,Щось же треба говорить,Щоб несли, треба дурить.А народ попу все віритьТа до церкви кроки мірить —Повна церква їх наб’ється,А піп ходить та сміється.Наколотить юшки в чашуІ громаду дурить нашу:Губи юшкою помаже,А тоді «заплати», каже.Нема грошей, не заплатиш,То й по лобі ще у хватиш.Він нікого не боїться,Бо були «великі ліца».Вони право таке мали,Що з усіх нас шкуру драли.Підтримували паноту,Селян гнали на роботу.Я один момент впустив,Як піп дітей ще хрестив,Як народ він туманив,Гроші й кури з них манив.Було, дитя в воду вмочеТа ще й плати за те хоче.А на лобі хрест намаже —«Заплати», до кума каже.Кум вийма з кармана гроші,Дає попу на галоші.«Ану, ти, кума, труси,На пальто мені даси».Кума гроші вмить шукає,Оддає усі, що має,Він говорить: «Це не все,А ще ж баба принесе».Коли баба несе гуся, — —Тепер звать дитя Маруся,Бо як малі даєш гроші,То імена нехороші.От хорошая бабусяПринесла для бога гуся:«Треба пляшечку купить,То я буду з богом пить».Отак попи говорилиТа народ усе дурили,Самі й бога не боялись,Бо з народу все знущались,І попівські злії душіМняли в школі нас за вуші,Лобами об парту били,Щоб ми в школу не ходили,Щоб в темноті пробувалиІ на обман піддавались.ЗВІДКИ ДЕНЬ УЗЯВСЯ
Був я ще парубчаком,Раз попа спитався:— Розкажіть мені про те,Звідки світ узявся.— Тиждень лиш господь робив(Слухай ти, Омельку!).В перший день він істворивНебо та земельку.А на другий відділивВодицю від суші…Я хапаю всі слова,Насторожив уші.— А на п’ятім, — каже піп, —Сонце, місяць, зорі.І з’явились відтодіДень і ніч надворі…— Вже чотири дні творив,—Я аж засміявся,—Ще і сонця не було,—Звідки ж день узявся?!ЯК БОГ ТВОРИВ СОБІ СИНА
Споконвіку так ведеться,Що бог з чортом також б’ється,От якось раз в хвилю боюЧорт спіймав творця рукою,Мав до нього злість великуІ набив старому пику.Ніс у бога — як пампушка,А з-під носа капа юшка…Бог поклявся в ту ж хвилинуІстворить собі дитину.Син для бога — допомога,Він чортяці скрутить рога.Ну, бог, певно, не людина,Щоб йому створити сина,Довго думати не треба —Він творець землі і неба.Крикне: — Сину, не барися,В дві секунди народися!І раптово — хоч з коліна —Дума він здобути сина.— Хай синок для мене буде! —Гукнув бог на повні груди.Все навколо задрижало,Та потуг цих вийшло мало…Тоді бог ступив до глиниІ зліпив із неї сина.Син, як син, лише без рухів.І почав він в нього дмухать.Дмухав, бідний, до півночі,Аж з-під лоба лізли очі,А синок не ворушився,І бог врешті зажурився!«Я ж могутній був всезнайка,А тепер ослабла гайка»,Так і бог не май би сина,Якби в поміч не людина,Що і втішила старого —Настаралася для нього…Бог мерщій роздув кадилаІ послав з небес ГаврилаДо Марії сповістити,Хай готується родити…А поки в церквах торочать,Людям голови морочать,Що Ісус родивсь від духа —Без ума той, що це слуха,Бо брехня ото все, казка.Ну, скажіть нам тут, будь ласка,Чом Марія ота зразуНе родила по наказу?Треба ж було їй чекатиЙ дев’ять місяців таскатиВ своїм чреві бога-сина…Де ж тут в біса божа сила?!КОСИВ ЖИТО ЧОЛОВІК
Косив жито чоловік,А жінка в’язала,Пов'язавши у снопи,Та й у копи склали.Стоять копи на току,Жито просихає,А тим часом чоловікЦіпа оглядає.Чи капиці підлатать,Чи ув’язь змінити,Чи бич може розколовся,Нового вчепити.Налагодив Іван ціп,Галушок наївсяТа й на спаса молотитьЖито заходився.Крутить Іван важкий ціп,Аж дубовий бич свистить,Коли чує — в небесахНаче птах якийсь летить.Снопів десять змолотивТа й ще розстилає,Коли бачить — аж на тікДивний птах сідає.Став на ноги, крила склавТа й давай кричати:— Що ж ти, шибеник, забув,Що сьогодні свято?— А ти що таке за птах?Чого розкричався?Тебе хто сюди послав,Відкіля ти взявся?— Я архангел Гавриїл! —Закричав Гаврило.—Тебе буду я карать,Бузувірна сило!Мене бог з небес послав,Щоб тебе карати,Щоб ти вдруге пам’ятав,Коли яке свято.— Тихо, тихо, я прошу,Не кричи, Гаврило,Бо я цфпом як дирну,То одлетять крила.Піднімає Іван ціп,Щоб гильнуть як треба,Святий крилами махнувІ чкурнув до неба.А на небі цих святихЦіла верениця.Там ще з крилами сидять,Літають, як птиці.Очі в кожного блищать,Обличчя червоні,Між собою щось кричать,Мов на дощ ворони.Той трубу в руках держить,Знать, буде трубити,Той ковінькою маха,Має когось бити.На столах стоять пляшкиЩе й пундики різні,Павло з пляшки наливаВ келихи залізні,А на вищому стільціСам бог возсідає,Йому келих золотийПетро наливає.Випив келихів два-три,Кивнув головою,—Вмить до нього підлетівОтой, що з трубою:— Що накажете робить,Всемогущий царю?Чи на суд уже трубить,Грішникам на кару?— Почекай лишень трубить,Бо ще ранувато,Бачиш — келих мій пустий,Нічим наливати.Що в коморі в тебе є,Давай, вражий сину,Та горілки, не вина,Неси четвертину,Святий знітивсь та й бігомАж до комірчини,Приніс богу первакуЦілу четвертину.Бог понюхав, гучно чхнув,Став носом крутити.— Нумо, Петре, наливай,Я боюсь розлити.Петро в руки пляшку взявТа й став наливати.Дзвінко келихи дзвенять,Всі давай співати:«Ми на небі, не в шинку,Будем пить горілку,З нами бог, сам дух святий,Нумо, Павле, ще налий!»Павло хлопець не скупий,Любить веселиться,Наливає —аж на стілЛлється через вінця.Так на небі, як і ми,Святі бенкетують,З молодицями гуртомСпівають, танцюють.ПРО АДАМА, ЄВУ Й РАЙ
Іноді бува згадаєш,Як штани собі латаєш,Про Адама, Єву й рай,Як жилося їм — гай-гай!Вони голі там ходили,На дурницю їли, пили,Ні звірюк, ані собакНе боялися ніяк.Щоб законів не ламалиТа щоб яблучок не крали,Може й ми б отам були,Може б всі в раю жили…Ну та, бач, не довелося,Десь те лихо узялося:Звідкільсь чорта принесло,На те дерево знесло.Перекинувся в гадюку(Зразу видно, що падлюка),Став він яблучка хвалить,Став він Єву туманить.Розвісила Єва вуха,Рот роззявила та й слуха,—Щоб же було відійтиАбо зовсім утекти!Єва яблучок нарвалаТа й в куточку гризти стала,А Адам про це не знавТа й собі він гризти став.Не догризлися до краю,Наробили шкоди в раю.За такії-то ділаБог прогнав їх відтіля.Єва з раю так тікала,Чуть всі жили не порвала,А Адам увесь упрів,Поперед Єви летів…Цілий вік нас цим дурили.Всюди в школах так учили.А тепера уже люд —Не терпить таких облуд.НАША ПРАВДА
Духовенство має лапу,Мов у звіра-хижака,—Про попа, муллу і папуНаша правда отака.Піп за «рай» останню шкапуБрав по селах з бідняка,—Про попа, муллу і папуНаша правда отака.Драв мулла теж добру платуЗ бідняків із кишлака,—Про попа, муллу і папуНаша правда отака.Папа теж — як гроші в лапу,Всі гріхи вам відпуска,—Про попа, муллу і папуНаша правда отака.В нас нема пожив їх лапі,Бо не знайдуть дурака, —Всім «святим», муллі і папіНаша відповідь така.ЗІБРАВ НАШ ПІП КОМПАНІЮ
Зібрав наш піп компанію,Цілу автокефалію:Всіх бандитів, волоцюгів,Гірких п’яниць, ледацюгів,Куркулів-п’явок, злодіїв,Монархістів, «добродіїв»,І сам, як цехместер —По-се-ре-ди-ні.Заснував церковну радуДля затемнення народу:З Грицька Мильки, Марка Бруса,Савки Лежня — торботруса,Гаркавого Молибога —Взагалі, що є гидкого…Конокрад Терешко —В них за го-ло-ву-у.Заснував сестричні братстваДля гріховного блаженства:Все з ледачих та брехух,Та бульварних потягух.Хто не хоче працювати,До попа йде ханьки м’яти…Піп немов баран тойСеред че-ре-ди.То ж не церква, то крамниця,А йдуть дурні ще молиться,Несуть гроші, паляниці,Крутять з попом молодиці;Піп не знає й до якої,Не одній біди накоїв…Тепер тільки каже:«А-лі-лу-я».ОЙ У НАШОМУ СЕЛІ
Ой у нашому селіБули собі куркулі,Був і піп, був і дяк,Був і штунда Забіяк.Куркуль казав: — В колгосп не йди!А піп кричав: — Дома сиди!Казав штунда Забіяк:— Не працюйте, як і я.Та громада — добрі люди —Розпізнала їх до днаІ побачила одразу,Що то лавочка одна:І всі тії кулаки —Стопроцентні павуки,І той піп, і той дяк,І той штунда Забіяк.І пішла громада дружноУ наш новий колектив,Щоб життя нове засялоСеред наших вільних нив.Отоді-то кулаки —Стопроцентні павуки,І той піп, і той дяк,І той штунда ЗабіякПочали агітувати,Почали чутки пускати,Плітки почали мотати.І нарешті зібралосяВсе вороже це кублоІ рішило підпалитиВсе колгоспівське добро.Та не вдалося — попалисьУсі разом, всі підряд:І ті вражі кулаки —Стопроцентні павуки,І той піп, і той дяк,І той штунда Забіяк.Вся ця лавочка однаОдержала все сповна…«ЧУДОТВОРНА» ВОДА
Ой, у селі на ПоділлюДзвонять дзвони у неділю,Дзвонять дзвони, аж гудуть —Люди в церкву щось не йдуть.Піп Варлампій з тої скукиКадильницю бере в рукиТа по церкві з нею шарить.Як той шуляк в небі парить.Треба було б начинатиІ пора б уже кінчати,Та це діло не годиться,Бо з дяком нічим ділиться.Та й задумав ухитриться,Чудотворцем притвориться.Вломив воску він кусок,Здійняв з стіни образок,Умить скрутив грубу свічкуЙ заніс ніччю у криничку.Повернувся сам додомуІ не каже це нікому.Та й до ліжка. Роздягнувся,Ліг, закашлявсь, осміхнувся:«Чудеса твої, о боже!Тут напевно допоможе».От і рано чуть на зіркуПіп вже будить свою дівку:— Встань, Олено, та й не спи-но,В діжку води наноси-но!Дівка встала, захиталась,Взяла відра та й подалась,І приходить до криниці,Щоб набрати тут водиці.Над криницею схилилась,З переляку чуть не вбилась,Відра кинула додолу,А сама бігом додому.Та й прибігла до попаЗ переляку чуть жива:— Ой ти, матінко моя,Чудо боже є у нас!— Що з тобою, ти, небоже,Яке чудо бути може?Що ти п’яна та чи що же?— Ой, не п’яна і ніщо же,А плаває образ божий!..Піп з повагою встає, Молитовника бере,За дзвонарем посилає,До криниці поспішає.Приступився до криниці —Образ плаває в водиці.Задзвонили усі дзвони,Позбирались старі жони,Ліплять свічки до криниці,Піп звелів зробить каплицю…Сповістили архирея,Зібралася попів зграя,Всі читають і співаютьІ це «чудо» восхваляють.Народ став туди товпиться,Щоб води тої напиться.Сліпих, кривих обмивають,Та чогось не помагає,Лише батюшка ВарлампійВсе кишеню набиває…Появились вчені люди,Розказали про всі «чуда»…Ані чуда, ані бога,Ані признаку до того.«ЧУДО»
Якось в нашому селіТа піп поселився,Бога славив на земліІ святим молився.Хвалить бога наш старикВід зими до літа.Так і жив, неначе бик,Панотець Микита.Прийде з ранку в божий храмПанотець Микита,Цілий день горлає сам,Мов коза прибита.На підмогу прийде дяк,Собі басом гряне,Але в божий храм ніякНіхто й не загляне.Зайде в церкву й паламарТа попу поможе:Розідме в кадилі жар,Ладану положить.Так кадили та гулиСвятителі самі,Ніби в кузні, розвелиДиму в божім храмі.Ходить, плаче на кінціПанотець Микита —На штанах одні рубці,Зносилася свита.Позгиналися боги,Дурниці не стало,Минулися пироги,Ковбаси та сало.Солом ходить панотець,Бога вихваляє;Не несуть йому яєць,П’ятачків немає.Бачить батюшка вже й сам —Не вийде нічогоІ пішов у божий храмОбновлять святого.Ізігнувся піп крючком,Робив скільки сили;Цілий день удвох з дячкомКраску колотили.Наварили відер п’ять,Підійшли до столуІ почали обновлятьСвятого Миколу.Затаїв Микита дух,Дихнути боявся,Бо Микола так потрух.Що чуть-чуть держався.Піп підмазав на боках,На руках і шиїТа киває до дяка,Щоб підлив олії.Варить краску паламар,Огонь роздуває,А дячок, немов шинкар,Краску підливає.Піп красив усі кутки —Зверху і донизу:Вуса, бороду й виски,Черевики й ризу.Та в попа така рука,Що де він і вчився»Бо з Миколи-старикаПарубок зробився.Піп поправив те вінець,Бороду та вусаІ поставив на стілецьНавпроти Ісуса.Серце з радощів в попа,Як у зайця, б'ється,А Микола як живий —Стоїть, аж сміється.Дяк у носі колупа(В краску обліпився),Подивився на попаТа й собі залився.А старенький паламарУ боки вже взявся,Погасив з-під краски жарТа й собі сміявся.— Паламар, іди дзвонить,Людей викликати…Піп узявся руки мить,А дяк підмітати.По селу від краю в крайСтароста носивсяІ кричав, що МиколайВночі обновився.Стали в церкві готувать,З свічками носитьсяТа народу дожидатьНа чудо дивиться.Паламар свічки ліпивПопід образамиТа на лихо й зачепивМиколу штанами.Паламар собі хотівПоправить рукою,А Микола й полетівНасторч головою.Так йому вже довелось…— Паламар, падлюка!..Із Миколи зосталисьТрухляк та пилюка.Як підняв тут піп базар,І де він навчився!Як той бідний паламарЗ ляку й не скінчився?Кинув ризу піп з плечей,Забувся й кадила,Сльози сипались з очей,Як у крокодила.Піп сльозами в вівтаріГірко обливався,А тим часом на дворіВже народ збирався.Піп помчався на носкахІ не став гуляти,Став із краскою в рукахДругу обновляти.Піп старався, щоб теперЩе раз не прогавив,Грязь ганчіркою зітерІ на стіл поставив.Тільки з ляку не вловив,Що стоїть святая,Та Варвару й обновивЗамість Миколая.Піп надувся, як бугай,Та кричить з порога:— Святий отче Миколай,Моли о нас бога.Люди глянули як слід —І що за новинка?Миколай же старий дід,А це стоїть жінка.Молодиця хоч куди —Не знайти нікому,Засміялися дідиТа й пішли додому.Зосталися піп та дякУ церкві курити,Не вдалось-таки ніяк.Людей обдурити!Паламар в кутку сидівІ плакав без міри —Йому шишку піп набивКілограм чотири.Піп із ляку чуть не вмерІз дяком на пару —Вони тільки аж теперПізнали Варвару.Після того в нас в селіВсі свічки потухли.Із Варвари на століВсі дошки потрухли.Де поділись піп та дяк,Ніхто їх не знає,Після того вже ніякЧудес не буває.Минулася їх брехня,Пройшли ті моменти,В бувшій церкві в нас щодняФільми та концерти.«СПАСИТЕЛІ»
Пішла чутка по селу:Спаситель з’явився,(А із ним і мати божа),В лісі оселився.Там у лісі у густомуІ днює й ночує,Страшне пекло за гріхиЛюдям пророкує.Що живуть вони без богаІ церкви святої,Що не носить піп у селіРизи золотої.«Ой, покайтесь, грішні люди,Бо буде вам лихо,Повиходьте із колгоспів,Бо то гріх великий.Ой, моліться, покорітьсяІ жертвуйте богуШматок сала, трохи грошейЗа райську дорогу».Посміялися в селі,А взнати цікавоІ пішли у ліс шукатиГоспода-прояву.Найшли в лісі земляночку,Укриту землею,В ній «спасителі» жили —Піп із попадею.НЕЧИСТА СИЛА
Зосталася стара бабаСама ночувати,Похрестила вікна й дверіІ вляглася спати.Як вилізла аж на піч,Місце похрестила,Коли чує — щось товчеться…Це ж нечиста сила!Баба з печі вмить схопиласьІ до ікон пнеться,А нечиста тая силаЩе дужче товчеться.Ізняла вона ікони,Бігала, впрівала,А нечиста, тая силаСвоє виробляла.Усе діжкою товклася,Де вода стояла,—То товклася, то плавала,Аж хвилі ганяла.Вибігає баба з хатиІ несе ікони:І Варвари, і Осафа,Й святого Миколи.Біжить вона до попаГука: — Божий сину,Ідіть швидше та вигоньтеНечистую силу!Тут піп хреста одіває,Другий хова під піджак,Ну, а третій — замість ціпкаТа ще, може, від собак…Назбиралось душ із сорокТа й ідуть до хати,Щоб нечисту тую силуЗвідти виганяти.Увіходе піп у хату,Хреста він виймає…— В діжці, в діжці, — кричить баба.І піп заглядає.От заглянув піп у діжку —Назад оступився:Замість чорта у цій діжціПацюк утопився!ЧИ ТИ, ДОНЮ, ІЗДУРІЛА
— Чи ти, дошо, іздуріла,Що сім років не говіла?Зостанешся без причастя —То й не буде тобі щастя.— Ні, я ж, мамо, не здуріла,Що сім років не говіла,А як будуть в мене діти —Не пошлю і їх говіти.— Піди в церкву помолися,Та на попа подивися,Та вдар, доню, три поклони,Як ударять в усі дзвони.— Ой, мамуню, моя нене,Не піду молиться,На пузатого попаНе хочу дивиться.Заробити трудоднівБагато є змога,Буде хліб, будуть грошіВ нас тільки без бога.ТАЙНА БОЖА
Щоб не йшли люди говіти,То потрібно зрозумітиПро сповідання й причастя,Яке людям там нещастя,І що в церкві там буває,І що людям піп співає…Люди в церкву як приходять,До дика уперш підходять,А дяк стоїть тут же з краю —Записує всіх до раю.Кожен місце в книжці купитьІ в підлогу лобом лупить,І дурну свою голівкуНаб’є добре об долівку —Й від початку й до кінцяВсі підходять до стільця.Під рукою держать шапку,Кладуть голову на папку,Піп накриє фартухом —Признавайся, брат, гріхом…Аж до вуха він приляжеІ про бога щось розкаже,Ще й про пекло нагадає.— Цілуй папку, — загадає.Поцілує кожен папку,Наскладають грошей шапку,—Дають грошей, скільки є,Бо піп здачі не дає,А щоб у пекло не попасти,То чим більше треба класти.Перше кінчилось нещастя,—Розпочнеться вже причастя.Паламар роздме кадило,Піп береться знов за діло.Закричить він «отче-отче…»,—Видно, грошей іще хоче,І не менше разів двічіНадимить усім у вічі.Народ чхає та ще й хвалить,Що піп ладан даром палить.Чхає кожен та радіє,Мов піп добре щось тут діє.А що добре ви хотіли?Всі ікони закоптіли —Таке добре, як сам знаєш,Що святого не пізнаєш,Де Ілля, а де Гаврило,Бо у всіх у сажі рило.А щоб церкві не буть пусткою,Паламар тут ходить з хусткоюЙ через кожних дві-три ночіПротирає святим очі.Й перед масою нашоюПіп виходить тут з чашею,Чаша так собі, підхожа,А у чаші «тайна божа».А в цій тайні булка й мед.Закричить піп наперед,Крикне басом він прихожим:— Підступіть зо страхом божим…І зі страхом та з віроюДавать буде всім мірою.І підходять всі зі страхом,Приобщає одним махом:— Відкривайте ваші губи…Суне ложкою у зуби,Аж об зуби ложка клацне,По губах салфеткой мацне,Й паламар із бородоюЗапивать дає водою.Дяк читає людям сміло,Що у чаші з Христа тіло,А хор кричить і собі:— Подай, господи, тобі!Оце й тайна вам Христова:Хліб з Києва, мед з Ростова,Тут спасіння, тут і рай —Повний обман та і край.«ОТЧЕ НАШ»
Отче наш!..Хоч кажуть нам,Що ти — батько наш,Але ми не вірим,Бо ти давно єси,Ще за старого часу,Десь на небеси,І нашого гласу Не прислухався,І з батраками не знався.Ми не маємо чогоПроти імені твого,—Хай воно собі святитьсяТам десь на небіПовсякдень і повсякчас,Тільки не у нас,Не на нашій землі — чуєш?Бо ти ж нас не одягнеш і не взуєш.Хліба ані днесь,Ані на рік увесьМи не просимо,Бо не хочемо твого —Нам вистачає свого,Ми колись просили,По сто поклонів били,А ти давав не нам,А пузатим панам.А тепер хліб насущнийУ нас власний існує,І так, як колись ти нас,Тепер батрак тебе не чує.А про борги нашіТи можеш не піклуватись:Ми з усіма панамиЗуміли розрахуватись.І духа злого ми подолали —Дали йому гарного чосу…А врешті — батрак не кінь,Щоб на хребті його ти їздив.КІТ ХРЕЩЕНИЙ
Зібралися до КилиниДелегатки на звіздини.Баба Цурка повитухаНе бажає навіть слухатьПро звіздини. Ой, горлата!Галасує на всю хату:— Чхать я хочу на звіздини,Я зроблю в попа хрестини!Та й побігла геть із хати,Щоб кумів мерщій прохати.Делегатки за дитинуТа із хати у хижчину.Дитинча отам сховали,А в рядно кота поклали.Тільки баба знов до хати,Всі давай її благати:— Ви, бабусю, нам пробачте,Всі ми згодні… ось де, бачте,Дитинча для вас сповите,Нате, йдіть собі хрестити.Кум з кумою чимчикують,До попа вони прямують,У куми замість дитиниКіт, загорнений в ряднині.Попереду баба Цурка,Під пахвою книш та курка.Піп по хаті походжає,Бабу Цурку вихваляє:— Так, бабусю, так і треба,Бог за вами стежить з неба…Та й почав чинить хрестини«Новоявленій дитині».Щоб узять до рук дитину,Розгортає піп ряднину.— Ну, ходи благословенний…А з ряднини здоровеннийКіт вилазить, мружить око.Піп одскочив на три кроки,Баба впала серед хати,Кум з кумою хода з хати,А тим часом у КилиниВідбувалися звіздини.Делегатки не дрімали —Дитинча Орлом назвали…Кажуть: піп німим зробився,Кум в безвірники пошився,Баба Цурка там і вмерла,А кума близнят приперла.Кіт здоровий і веселий,Має назву «Кіт хрещений».НЕРОЗЛУЧНА ТРІЙЦЯ(Віруюча Химка, чудотворна ікона і баба ворожка)
В баби Химки у світлиціНа покутті, на божниці,Рушниками вся обвита,Сяйвом трепетніш облитаЧудотворная іконаДень і ніч завжди стоїть,І лампадка перед неюНезгасимая горить.Горе Химку нагинає —Люба донька умирає,Цілий тиждень не встає,Не їсть вона і не п’є.Химка день і ніч молилась,Аж згорбилась, зостарілась,Гіркі сльози проливала,Чудотворну все благала.На всю хату голосила,Чудотворної просила:— Пошли чудо в цю годину —Ісціли мою дитину,Бо умру із горя й я,Бідна доленька моя.Чудотворная не чує,Що бабуся галасує,Чудотворная не баче,Що бабуся гірко плаче.Донька ж з ліжка не встає,Ледве голос подає,А ікона чудотворнаДопомоги не дає.Бабин синок прийшов із школи,Баче в хаті таке горе,Став він матір розважать,До лікаря посилать.— Киньте, мамо, не молітьсяТа до лікаря зверніться,Бо воно на те похоже,Що ікона не поможе.Ввійшов в хату дід Панкрет,Розповів Химці секрет:— Ви, кумасю, не горюйте,До ворожки помандруйте,Нехай вона повороже,—Певно, хворій допоможе,Химка вмить ворожку кличе,Подарунки щедрі тиче:Кусок сала, паляницю,З скрипі новеньку спідницю.— Все, бабусю, забирайтеТа із богом помагайте…І ворожка йшла, дивилась,На ікону помолилась,Довго хворій шепотіла,За ніс, вуші лапкотіла,Ладанцем всю підкурила,Іорданською змочила,Хрест на лобі написала,«Отче наш» тричі читала,В угли хати поплювалаІ дарунки всі забрала…І так тиждень ворожила,Поки скриню спорожнила,А Химчину доньку любуВ труну мертву положили.ГАДАННЯ ІВАНА
Наказали раз ІвануБабусі старенькі(Бо хлопчина був він темний,Тихий і плохенький):Якщо будеш женитися,Собі жінку брати,То для цього треба першеСобі погадати,Щоб ти знав, бач, наперед,Яку тобі жінкуБогом судиться узятиУ свою хатинку,Іван слухав, як йомуОтії бабусіТорохтіли, гелготіли,Як у кучі гуси.Довго-довго умовляли,Довго він вагався,І нарешті наш ІванЗа гадання взявся.На роботу не пішовНа різдво. Клопоти!Два прогули заробив —Вигнали з роботи.Але зате він герой,Жде кутю багату,Купив свічок і новенькеДзеркало у хату.Ось настала і кутя,Третя і остання.Наш Іван підготувавВсе собі зарання.І як тільки вся сім’яПолягала спати,Заходився наш ІванЗараз же гадати.Дзеркало на стіл поставив,Як йому казали,По обидва боки ясноСвічки запалали.Проти дзеркала ІванЗручно умостився,Довго-довго напруженоВ дзеркало дивився.Вже дванадцята годинаНочі наступила,В нього в серці затенькало —Скоро вийде мила…Ось і першая годинаНіченьки минає,А дівчини ніякоїВ дзеркалі немає.І вирішив Іван ждатиДо трьох годин ночі,Хоч і дуже спать хотілось,Злипалися очі,Бо старенькії бабусі Не будуть брехати…Так подумавши, схилив вінГолову патлатуНа край столу, щоб хвилинуЯкусь відпочити,Та і очі немовбитоПочали боліти.І не зчувся, як заснувКріпко, мов на лихо,І якось на стіл рукоюЗвалив свічки тихо.Зайнялася скатертина,Рушники, ікони,І Іванова чуприна,Сухенькі ослони.Схопивсь Іван, як скажений,Голова палає,Прокинулась уся сім’я,В диму захлинає.Повискакували в двір,Почали кричати,Щоб сусіди прокидались,Бігли рятувати.Доки збіглися сусіди,То хата згоріла,А в Івана цілий рікГолова боліла.Отакого наробивІван собі лиха,А бабусі, дізнавшися,Сміялися тихо.Ні хатини, ні дружини,Сміються дівчата,Бо його, бач, за прогулиІз роботи знято.Та ще й лиса голова,Де він не піткнеться,То з нього старий, малийНестримно сміється.Минув рік. І Іван новуЗбудував хатину,Одружився, має жінкуІ одну дитину.Перестав молитись богу,Викинув ікони,А бабів, що сіють брехні,Просто з хати гонить.По-стахановськи ІванПочав працювати,На роботі його людиСтали поважати.Виписав Іван газети,Купує журнали,У безбожницький гуртокЙого записали.Став активним безбожником,Навчається в школі,У Івана в господарствіЄ всього доволі.Отак Іван без богів,Без попів і віриЗажив радісно, заможно.Щасливо без міри.РОЗКАЖУ ВАМ, МОЇ РІДНІ
Розкажу вам, мої рідні,Як же ж я молилась,Коли б попа не нагнали,Була б присвятилась.У нас піп був АгапонТа добряче знав закон,Він людей не обіжав,Ні копійочки не брав.Як умре хто — киньсь ховать,То пшенички треба дать,А звінчати молодих —Дай десятку золотих.Панахидку як служить,То й не думаєш тужить —Як півсотеньки яєць,То й согласний наш отецьА яєчка нам пустяк,Ми ж не їли по постах,А як мірочка пшона —Усіх рідних помина.Піп по церковці іде,Так, як джміль старий, гуде,Ручечка, як корячок, —Кидай, бабо, п’ятачок,Із трудових п’ятаківВін розкішно пив і їв,З мозолястих людських рукХижий піп жив, як павук.Він дурив темних бабів,Рахував їх за рабів.Отакий-то був отець…І частівці цій кінець.ПОПІВСЬКЕ ГОРЕ
У неділю піп в обідіПро свої все дума злидні,Приспів:Ой жаль, ой жаль,Нема кого дурить!Стали всі тепер свідомі,Ой думки не в «божім домі».Приспів.Що їм всі тепер трезвони!Для них віра — забобони.Приспів.Будь ти навіть Златоустом —Все єдино в церкві пусто,Приспів,Молоді — не богомольці,Записались в комсомольці.Приспів.Прийде іноді Горпина,Та у неї ні алтина,Приспів.Ні молебня, ні хрещення…Жити ж як без приношення?.Приспів.Вибирай тут: або вмерти,Або плуга в полі перти.Приспів.Отакі тепер в нас люди —Наробили це сельбуди!..Приспів:Ой жаль, ой жаль,Нема кого дурить!ДЕ ПОДІЛОСЯ КАДИЛО, ДЕ ПОДІЛИСЯ ПОПИ
Як приїхав піп в селоТа й гріхи збирати,Хтів він того, що було,Та дарма чекати.Ой, у дяка суєта,У попа тривога —Заможніє біднота,Не визнає бога.Піп дивився на поля —Хвиля так і ходить.То колгоспівська земляІ без бога родить.Бий же, попе, гопакаТам, коло дороги,Клич-поклич та на дяка,Не роби тривоги.І сміються по селу:— Ой, не повезло попу.НЕ ЙДИ ДО ЦЕРКВИ
Не йди до церквиІ не молися,Нащо поклониТобі здалися?Дяки з попамиБабів морочать,А ми до церквиХодить не хочем.Діди й бабусіІдуть молиться,А ми до клубуПовеселиться.Зберуться хлопці,Прийдуть дівчата.Читальня наша —Весела хата.І поспіваєм,Часу не вгаєм,І почитаєм,Бо розум маєм.Не йди до церкви,Не молись богу,Бо тобі бог же Та й не поможе.ПІП ТА БІДНЯК
Скачуть ґави по дорозі,Лайнак розгрібають,А супроти бідняк з попом,Йдучи, розмовляютьПро псалтиря, про біблію.Про святих діла.Піп тут глянув, а вщент ґаваЛайнак розгребла.— Подивись на це творіння,Рабе Миколаю,Не оре воно й не сіє,—Житницю збирає.Правду писано в писанні, —Піп своє товкмачить,Мов бідняк того не чув,Не чув і не бачить.— Може й правда, — бідняк мовить,—Про давнє забудем,А про нове, яке сталось,Давайте обсудим:Хто працює, тепер пишуть,Тому хліб жувати,А таким, як ви, панотче,Лайнак розгрібати.ОЙ ВИ, ХЛОПЦІ ТА ДІВЧАТА(Кобзарські приспіви)
Ой ви, хлопці та дівчата.Я вам пісню заспіваюПро попів і про дяків,Про нечистих глитаїв.Як були старі часиІ старі закони,Обіжали нас попиТа дзвонили дзвони.Були дні, були дні,Та стали деньочки,Ходить піп по селу,Збира чер. епочки.Дзвенів дзвін, гудів дзвін,А попи співали:«Святий боже, дай на миро,А ти, дядьку, сала».Давав рік, давав два,На третій одумавсь:«Скинем дзвони, без попаМолитись забудем».А наш дяк СередаНе вірить нікому,Украв чашу та й наливПовну самогону.Дід Мусій років сімЯк не став молиться.Вивів з поля весь бур’ян,Жне чисту пшеницю.Дзвонив піп, дзвонив дяк,Дзвонила дячиха —Ніхто в церкву вже не йде,В полі трактор чмиха.За безділля на попаМатушка совою:— Тепер, — каже, — дай розвод,Буду жить вдовою.Були дні, чорні дні,Не прийдуть ніколи.Ми всі церкви віддамоНа клуби і школи.Закінчили ми співати:Надоїли дзвони,І релігія з попами,І всі забобони.ЗАКОНИ ТИРАНІВ МИ ГЕТЬ ЗРУЙНУВАЛИ
Колись, за царату, попи нас дурили.Про пекло і рай вони все нам твердили.Хто вірив їх брехням, тим рай обіцяли,А хто не молився, тих пеклом лякали.Царя і міністрів ми скинуть зуміли,І пекло попівське ущент розгромили.Закони тиранів ми геть зруйнували,І рай той прекрасний самі збудували,Але не на небі, а тут, на землі,В Радянській країні, в братерській сім’ї.ЗА АРТІЛЛЮ ПЕРЕМОГА
Пожурились у селіПопи, дяки, куркулі,Біднота всміхається,В колгоспи єднається.Не агітуй мене, мамо,Я при думці цій лишись:Ти як хочеш, я ж уранціДо артілі запишусь.І твого німого богаЯ не буду більш просить,За артіллю перемога,В гурті добре буде жить.Закувала зозуленькаВ зеленому лузі,Одержали глитаїВід нас по заслузі.НАД ЛУЖКОМ-БЕРЕЖКОМ
Над лужком-бережкомЛине спів трембіти,Лине слава про ВкраїнуПо усьому світу.Без святого МиколаяІ діви МаріїДружно втілюєм в життяЗаповітні мрії.Вже давно живуть без богаЛюди робітничі,Виконують п’ятирічніПлани виробничі.Ми забули про ікони,Космос ми штурмуємо,Голос Партії у всьомуЛенінський ми чуємо.Як же нам не танцювати,Як же не радіти?Ми без божої підмогиБудем в щасті жити!Над лужком-бережкомПісні розлилися…Будувати комунізмВсі дружно взялися.Вже супутники літають,Літають ракети.Є у нас не «слово боже»,А кіно й газети.Круг землі ми облетілиВ кораблі космічнім,Ми без бога наближаємДні комуністичні.МИ РАКЕТУ ЗАПУСТИЛИ
Вже супутники радянські в космосі літають,Нашу милу Батьківщину вони прославляють,Прославляємо піснями нашу славну еру,Ми ракету запустили в космос на Венеру.Облетіла всю планету радісна новина,Що в космосі побувала радянська людина.Закукала зозулиця та сіла на камінь.Повернувся із космосу товариш Гагарін,Ой злетіла ластівочка у чотири кола,Перша жінка-космонавтка — Валя Терешкова,Ой кукала зозулиця на дубовім мості,Ми вже скоро полетимо до марсіян в гості;Вже у космос проложена широка дорога,Тепер усі люди знають, що нема там бога.В КОМУНІЗМ ДОРОГА
Вже у нашому селіЦерква опустіла.В клубі всі — старі й малі,—Там культурна сила.Ось погляньте, добрі люди,Як живеться весело,Без попа в природу зміниВеличезні внесено.Наша молодь героїчнаНе вірує в бога,Простелилася величнаВ комунізм дорога.ЧАСТІВКИ
Церква кликала молитись,За земельку всім коритись —І підпанку, і царю,Глитаю і жандарю.*Цар Микола нас дуривПеклом та гріхами.Ми за те його прогналиУ спину штиками.*Ой, яблучко,Соку спілого,Через бога ми не їлиХліба білого,*Ой, яблучкоПокотилося,Бодай тая релігіяПровалилася,*Піп Євстрат зайшов до Йвана,Про суд мовить грізно,— Тікай з хати! — Іван каже,—Поки ще не пізно.*Спустив голову вже піп,Бо немає бариша:Не ідуть до церкви люди,Не кидають ні гроша,*Ой ти, попе, ти хитренький,Не ходи до хати —Більше тобі панахидиНе будем давати.*Ой нема на небі бога,Немає й між нами —Вже до церкви зарослаСтежка бур’янами.Од села до селаКомсомол зростає,Піп у церкві на бабівСумно поглядає.*Піп наш новий побут лає;Ходить, наче п’яний.Комсомольська пісня славнаГлушить дзвін різдвяний.*Я колись молилась богуІ била поклони,А в колгосп як поступила,Спалила ікони.*Не піду я більш до церкви,Дує вітер з степу.Піду грамоти учитисьКраще до лікнепу.*Годі тобі, моя мамо,Богові молитись,Бери книжку, іди в школуГрамоті учитись.*Ми книжки стали читати,Книжки вказують нам путь,А попівськії молитвиНам нічого не дадуть.*Ой казала мені мати:— Іди сповідатись!А я пішла у колбудОсвіти навчатись.*Не піду я більше в церкву,Молитись не буду,Щовечора приберусь —Мандрую до клубу.*Покинула навік церкву,Зітхнула легенько,Полегшало на душі,Гарно на серденьку,*Стара баба Ковалиха,Що богу молилась,Всі ікони познімала,В печі попалила.*Цур їм, пек, святим іконам,Ти їх викинь за вікно.Будем ходить, чоловіче,До лікнепу та в кіно.*Не гудуть церковні дзвони,Піп з села утік давно,Замість церкви на майданіЗбудували ми кіно.*Старий бог Саваоф,Нам тебе не треба,Бо, як видно, в усім світіТи найбільший ледар.*Що у селі МаксимкахНовії закони:Продав ризи свої піп,Попадя — ікони.*Не до дернин ми підемоНа попову, таксу,А підемо розписатисьДо свого сільзагсу.*Піп танцює під віконцем,Хоче, щоб вінчалася,А я з Грицем-комсомольцемВ загсі записалася.*Ой ви, попи-ризоносці,Не кадіть кадилом,Давно пройшли ті часи,Як ви нас дурили.*Ой, дурили колись нас,Щоб молились богу,А тепер вже вийшли миНа світлу дорогу.*Гей, пряма у нас дорогаІ пряма, неначе вдень,Без попа ми і без богаУ майбутнє увійдем.*Ми відкинули усіСтарі забобони,Попалили назавждиБожії ікони.*Ой у лісі на поляніСтоїть дуб зелений,В нас тепер немає церкви,Весь народ письменний.*Казав піп у церкві строго:— Вірте, люди, завжди в бога,А ми йому: — Не чади,В темноту нас не веди!*Ой казала мені мати:— Треба бога шанувати,Треба богові коритисьТа до церкви йти молитись.*Ой казав брат Архип:— Хай іздохне краще піп.Треба, мамо, одвикатьДармоїдів годувать.*Каже мама моя строго;— Ти чому не віриш в бога?Я їй прямо відповів:— Не було й нема богів.*Тече вода з-під явора,Явір похилився.Нема церкви, нема бога,А піп зажурився.*Зникло пекло, бог, чортиІ святі угодники,Бо усюди у селіМолоді безбожники.*Я не піп, я не дяк,Я не богомолець,Ось як трохи підросту —Буду комсомолець.Я хрестика не ношу,Я й не богомолка,Запишуся у союз,Буду комсомолка.*Комсомольця любить —Треба відміниться,Хрест на шиї не носить,Богу не молиться.*Комсомольця полюбила,Зразу ізмінилася,Всі ікони викинулаЙ разу не молилася.*Наберу собі на кофтуЧервоного кумачу.Комсомольця любить буду,Богомольця не хочу.*Над будинком, де рокамиПіп про бога нас дурив,У повітрі прапор має —Колгосп клуб там утворив.*Сцену з вівтаря зробили,Не чадить там більш свіча,Клуб весь ясно освітилаЛампа сяйна Ілліча.*Вся релігія схитнулась,Діло, бачите, у тім:Не ідуть у церкву люди,А ідуть в народний дім.*Раніш піп нам розказувавЛиш про рай та небеса,А тепер ми у колгоспіСамі творим чудеса.*Не ходила я до церкви,Не піду молитися,А піду я до колбуду,Щоб повеселитися.*Розійшлися пісні новіТа й по нашому селу.Не піду тепер до церкви —В ту попівську кабалу.*Без кропила та кадилаКраще нам земля вродила,Не вернуть попам назадСтарий царський — божий лад.*Піп з парафії утік,Покинув ікони,Нам потрібний агроном,—Геть всі забобони.*Колись богу йшли молиться,Щоб не висохла пшениця,Тепер бога ми не знаєм,Там, де сохне, поливаєм.*Ми, щоб гарні мати жнива,Вже давно зреклись кадила,Попрощалися з попом,Бо в селі є агроном.*Хто надіється на бога,Того жде нужда, тривога,Ми науку поважаєм,Добрий урожай збираєм.*Настя вірила не богу,А в науку вірила.Буряків п’ятсот центнерівНа гектарі міряла.*Од церков віє пилЩе й давнісінький.Ви кінчайте, попи,Свою пісеньку.*Без богів в нас ланиУрожайнії.Геть попів, геть старе,Жнем комбайнами.*У колгоспі чесні людиІ живуть без бога,—Всім прослалась трудоваяВ комунізм дорога.*Високо літали й низько,І далеко, й зовсім близько,Ще й кругом землі промчали,А святих не зустрічали.*Добре стало тепер жити —Зникла темна каламуть.Конституція вказалаЖиття нове, ясну путь.*Нема спитих, нема бога,Нове життя стало.Слово Партії у світіГордо зазвучало.*При царях та попах,Знай, богам молилися.При Радянській нашій владі Грамоти навчилися.*Вже давно святі з богамиВідійшли у небуття,—В нас хати не з образами,А з портретами вождя,*Ми із радістю працюємВ час новий і ясний,І частівки всім співаємПро життя прекрасне.ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
Де той бог був, як пан бідноту в дугу гнув?
Колись на бога надіялись, то голодні спать лягали.
До церкви ходили — темними жили.
Лампадка про темряву згадка.
Носили темні до владики гуси, кури та індики.
Піп дзвонить, та нікого до церкви не загонить.
Годі молитися — треба учитися.
Не бог, а сам чоловік прибавляє собі вік.
Бог не покарає, бо його немає.
Вже й дід Яким став не таким: і він гукає, що бога немає.
Вже і дід Данило забув про кадило.
Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.
Піп додзвонився, що й дзвін звалився.
Радий піп і кошеня охрестити, та не несуть,
Воля божа негожа — народна краща.
Де моляться Христу, там бур’яни ростуть.
Де ладаном пахне, там земля чахне.
Без бога поставимо стога.
Без попів, а на ниві більше снопів.
Не буде там діла, де піп за агронома править.
Піп молився, щоб колгосп розвалився, та й лоба, розбив.
Доспівався піп до пустої церкви.
До церкви й попа заростає тропа.
Народ робочий церкви не хоче.
Раніше казали: «Без бога — ні до порога», тепер говорять: «Без бога — широка дорога».
Без бога — ясна дорога.
У нас є змога жити без бога.
Боже — негоже, народ все може.
Як до церкви ходить перестали — жити краще стали.
І без кропила і кадила земля нам добре уродила.
Без попа й куркуля краще родить в нас земля.
Бога не просили, а хліб покосили.
Нема попа, нема бога — нема старців у порога.
Бог остався з попом удвох, а люди їх кинули.
Люди бога кинули і не загинули.
Наш рай на землі — у радянській братерській сім’ї.