"Розкрилася земля і показалося пекло" - заголосила одна жінка, побачивши відкриті масові могили у Вінниці. Бо й справді в цих масових могилах невинних жертв большевицького терору показалося пекло, якого раніше не могла б собі уявити навіть найбуйніша людська фантазія…
З утечею від ще недавніх нацистських камрадів "доблесної" червоної армії з України населення Вінниці щораз упертіше почало висловлювати свої страшні здогади відносно "заборонених зон". Німецької окупаційної влади спочатку ніхто не мав охоти втаємничувати в ці справи. Бо й навіщо? Всі знали, що й нацисти не ліпші. Люди говорили, що між Берліном і Москвою тільки та різниця, що в Москві зимою холодніше. З приходом німців змінився тільки окупант, але ні в чому не змінилася практика. Це проявлялося майже в усіх ділянках життя, від повного свавілля поліції починаючи, а на системі влади кінчаючи. Позмінювано назви, але зміст залишився той самий. За большевиків рішальною владою в усіх справах було НКВД, а за німців ґестапо. Інтересно, що у Вінниці, як і в багатьох інших містах України, ґестапо з-правила розташувалось в будинках, що в них раніше "працювало" НКВД. Все залишалося по-давньому, тільки замість червоного прапору із серпом і молотом вивішувано такий же червоний прапор з поломаним чорним хрестом в білому колі. Це була єдина зміна. До речі, навіть багато-хто з персоналу НКВД зразу ж переходив на службу Ґестапо. У Вінниці, під час розкопин масових могил большевицького терору, в будинку НКВД вже хазяйнувало ґестапо і, правдоподібно, копало масові могили в іншому місці. Тільки жертви завжди були ті самі - українці.
Фраґмент видобутих із масових могил у Вінниці трупів жертв совєтського народовбивства.
Як відкрито масові могили у Вінниці та як прийшло до їхніх розкопин?
З різних джерел про це по-різному інформували. Згідно з твердженням місцевого населення, навесні 1943-го року, 24-го травня, "хтось щось" викопував у парку і натрапив на перегнилий труп із шматками напівзотлілого одягу. Той "хтось", що знайшов трупа, перелякався і чимшвидше повідомив місцеву поліцію. Тоді вже з доручення поліції почалися дальші пошукування. Незабаром знайдено ще одного трупа, опісля ще одного і ще одного. Справою зайнялися місцеві цивільні власті і започаткували систематичні розкопини під керівництвом двох місцевих лікарів: д-ра Дорошенка, судового лікаря у Вінниці, та замешкалого тоді у Вінниці д-ра Малініна, колишнього професора Краснодарського університету.
Очевидно, що справою зацікавились німецькі окупаційні власті, і вони, після того, як розкопано дві масові могили та видобуто з них понад 200 трупів, склали окрему судово-лікарську комісію, що перебрала нагляд і керівництво над дальшими розкопинами. Запрошено також міжнародну комісію з невтральних країн та закордонних кореспондентів, між яких попав і автор цього репортажу.
Вістка про жахливе відкриття у Вінниці блискавкою рознеслася по всій Україні, і до Вінниці з усіх-усюд почали поспішати люди в надії, що їм пощастить знайти бодай якусь відповідь на те, де поділася дорога особа, забрана свого часу большевицьким "чорним ворогом" і - згідно з повідомленням - засуджена на заслання "в далекі табори без права листування".