Постає природне питання. Якщо триває війна, отже, мабуть, є і зброя, за допомогою якої вона ведеться? Розроблена спеціальними науково-аналітичними центрами теорія насильства свідчить про наявність трьох видів зброї: модельно-організаційної зброї, інформаційної, яка є зброєю найвищого пріоритету, і матеріальної — зброї нижчого пріоритету.
«Новизна» іраксько-американської війни, а також сербської та афганської, полягає у тому, що в ній американська адміністрація, а точніше, надсуспільство США, застосували у найповнішому обсязі так звану модельно-організаційну зброю (МОЗ). При цьому воєнні дії були саме прикриттям, точніше — забезпеченням застосування МОЗ. Сербів, афганців та іракців перемогли не американські бомбардування, а секретна «модельно-організаційна зброя» — стратегічне ноу-хау американської наделіти. Суть її полягає в тому, що для перемоги над будь-якою сучасною державою не обов'язково кожен її клаптик завойовувати. Є інший шлях. Відомо, що фінанси, промисловість та засоби комунікації — це кров, плоть і судини будь-якої держави. Маючи можливість уразити ці життєво важливі складові, можна знищити будь-яку державу. Головне — накинути фінансовий зашморг на шию країні.
Скласти топографію промислових об'єктів, мостів, доріг, засобів зв'язку та ін. за сучасних систем супутникової розвідки найпростіше.
Сучасна держава міцно вбудована у світову фінансову, економічну та політичну системи. Бюджет більшості країн формується здебільшого за рахунок експорту і прив'язаний до якоїсь міжнародної валюти, приміром, до долара, євро тощо. Ці системи перебувають під контролем надсуспільства США. Саме воно створило більшість міжнародних фінансових інститутів: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний та Європейський банки реконструкції та розвитку. Воно створювало і латентні структури: Тристоронню комісію, Більдерберзький клуб, Раду з міжнародних відносин та ін. Істеблішмент керує більшістю транснаціональних компаній (ТНК), контролює основні сировинні та товарні ринки. Тому істеблішменту дуже легко створити модель міжнародних зв'язків будь-якої країни: міжнародна торгівля, ринки збуту, фінансова система.
За допомогою різноманітних міжнародних організацій (котрі працюють у «ворожих» країнах), благодійних фондів, міжнародних програм, радників та політологів, підготовлених у США, посольств та розвідувальних служб, а також засобів масової інформації, збираються і створюються особові бази даних про політиків, державних службовців, провідних бізнесменів. У цих базах даних є інформація про рахунки за кордоном, а також компрометуючі матеріали.
Схема війни США проста: за допомогою використання моделі міжнародних зв'язків «ворожої» держави та різноманітних міжнародних організацій здійснюється її політична ізоляція, накладаються різні торгові ембарго, створюється економічна блокада — і держава відсікається від основного джерела наповнення державного бюджету. Це перша ударна ланка надсуспільства США.
Потім стає до ладу «томагавк-право» — високоточні ракети, що знищують промисловість, енергетику, системи зв'язку, комунікації та мости. Це друга ударна ланка істеблішменту. Особові бази даних використовуються для залякування й розкладу політичної та державної еліти, її розшарування і формування «п'ятої колони», котра і є третьою ударною ланкою.
Цими «ковадлами» ось уже понад 20 років надсуспільство США трощить усіх своїх супротивників. Так вони чинили з багатьма країнами світу, поки не вдосконалили свою «модельно-організаційну зброю».
Колишній міністр юстиції США в адміністрації президента Джонсона Рамсей Кларк в одному з інтерв'ю сказав: «Я перерахую країни, в яких політика США після Другої світової війни призвела до дестабілізації: Корея, В'єтнам, Камбоджа, Нікарагуа, Домініканська Республіка, Філіппіни, Ліберія, Куба, Гватемала, Гренада, Палестина, Ліван, Іран, Сомалі, Судан, Гаїті, Сальвадор, Гондурас, Ангола, Хорватія, Югославія, Сьєрра-Леоне, Ірак, Індонезія, Афганістан. Хто наступний?»
Використовуючи свою «модельно-організаційну зброю», надсуспільство США перемогло в 1999 році Югославію. Багато дивного було в цій війні. Три місяці агресори бомбардували Югославію, але ці бомбардування не завдали серйозних військових втрат. Вона зберегла 95 % свого військового потенціалу. Бойовий дух її армії та народу був на надзвичайно високому рівні. Проте при цьому було знищено дві третини усіх сербських підприємств, більша частина електростанцій, підстанцій, автоматичних телефонних станцій і майже всі мости. Сербія могла боротися. Американці, знаючи сербів по Другій світовій війні, коли вони не підкорилися фашистам, боялися сухопутної війни в гірських районах. Тому вони застосували третю ударну ланку. Мілошевич не встояв перед перспективою майбутнього повного економічного колапсу і під тиском різного роду «радників», «спостерігачів», «посланців» та «посередників» здався.
Аналогічно американці діяли і в Афганістані, відрізавши керівництво Талібану від більшості союзників та джерел фінансування. І колишні їхні покровителі та спонсори (знову через «радників», «спостерігачів», «посланців» і «посередників») виступили з пропозицією «викупити» у них країну для США. І керівництво Талібану за цілком помірну суму поступилося американцям Афганістаном. Таліби рантом «несподівано» утекли з Кабула, а президент Пакистану отримав від американців величезну матеріальну допомогу. Після введення американських військ кількість наркотиків, що вироблялася в Афганістані, збільшилася вдесятеро, і всі вони надходять у колишні республіки Радянського Союзу, розв'язуючи проблему депопуляції населення.
Ті ж американці перемогли Грак у 2003 році. І тут їх головною зброєю були не танки і ракети (як уже зазначалося), а продажна, американізована, «денаціоналізована» псевдоеліта.
Так було у більшості країн світу. Головна зброя США — це віртуальний американський спосіб життя та мислення, котрий вони змогли експортувати у більшість країн, а найголовніше — змогли впровадити у більшість сучасних політичних еліт.
Що таке сучасна еліта?
У нинішньому повсякденному житті ми спостерігаємо парадоксальну ситуацію: еліти різних країн конвергентуються, змішуються, їхні інтереси переплітаються. І навіть коли держави перебувають у стані війни, їх вище політичне керівництво чи частина його, як і колись, зберігають тісні зв'язки з політичною елітою супротивника. Зв'язки можуть здійснюватися через політичні та фінансові установи, масонські ордени та латентні структури. І в цих структурах можуть вирішуватися питання про те, кому сьогодні бути переможцем, а кому переможеним. І ця нівельована «єдність» еліт — головне досягнення надсуспільства США за останні 20 років.
Таємною найважливішою зброєю надсуспільства є база особових даних, яка дає можливість здійснювати тотальний контроль над політичними елітами інших держав. Ретельно розшукуються і відслідковуються офіційні й таємні рахунки, угоди, нерухомість, котру купують в інших країнах. Відслідковуються родинні зв'язки, виявляється коло знайомих, інтереси, пристрасті, таємні вади. Збирається компромат на дуже різних політиків та членів їхніх родин. Усе це заноситься до баз даних і постійно актуалізується. Хто знає, що зломило опір Мілошевича. Може, лист його давнього американського «друга», в якому той перелічив усі його банківські особисті чи сімейні рахунки за кордоном і натякнув на їх швидкий арешт. Усе може бути…
Аналогічне питання можна розглядати і стосовно мулли Омара. Що зробило його поступливішим? Може, натяк на можливий арешт та страту його сина, котрий проживав у Саудівській Аравії і в якого під ліжком знайшли пакетик з героїном, що за місцевими законами загрожувало йому смертною карою.
Отже, головним політичним уроком війни є такий: якщо збройні сили США стоять біля ваших кордонів, то це означає, що на вашій території на них уже чекає потужна «п'ята колона» і в спину найхоробрішим солдатам готуються встромити ніж зради.
Можна дати характеристику й українській псевдоеліті, яка сприймає Україну як брудний цех, де можна працювати й заробляти гроші, але неможливо жити… Слова про «служіння народу» сприймаються як привід до глузувань і підозр у неповноцінності. Якщо розібратися, українська еліта абсолютно не потрібна нашому суспільству… Масштаб завдань, що стоять перед країною, не відповідає масштабу особистостей, які ці завдання намагаються розв'язувати. Проте ця характеристика нашої «еліти» неповна. Нині є інформація про вербування американськими спецслужбами українських «бізнесменів», що втікають за кордон. В обмін на застосування закону про захист свідка, згідно з яким за повні й правдиві покази про злочинну діяльність українських представників влади та інших олігархів, на Заході правосуддя зобов'язується звільнити свідка від карної і майнової відповідальності. Цей простий механізм використовується нині американськими спецслужбами для створення в Україні потужної і розгалуженої агентурної мережі в усіх ланках управління. Таким чином адміністрація США зможе впливати на українську політичну еліту не грошима, як раніше, а шантажем і погрозами. Бо їх спецслужби уважно відслідковують проходження… коштів. А звідси можна отримати важливу інформацію. Для полегшення контактів зі своїми агентами Федеральне бюро розслідувань з середини грудня 2000 року на постійних засадах розмістила бригаду слідчих у Стокгольмі.
Бізнесмени через треті країни приїздять до Швеції, розміщуються в Гранд-готелі», де з ними «активно працюють». А які ж наслідки? Якої шкоди це може завдати Україні? Перспективи можуть бути досить трагічні. Всі покази можуть стати офіційним підґрунтям для затримання на Заході представників української «еліти» і заморожування їхніх рахунків. А позаяк більшість українських бізнесменів досить впливові в політиці люди, США через фінансові важелі, зможуть впливати й на нашу політику, вербуючи під тиском шантажу українських громадян. Тому й опозиційна діяльність «еліти» формується, скеровується і контролюється тими, хто контролює їхні банківські рахунки. Звідси й неочікувані дії колишніх соратників «по майдану». Отримавши наказ від своїх американських господарів, вони відразу почали активно руйнувати те позитивне, чого досяг уряд. Отже, руйнування процесів відродження української економіки продовжуватиметься доти, доки у керівництві урядом, в депутатському корпусі й адміністрації президента перебуватимуть люди, що мають закордонні рахунки. Оце і є один із прикладів застосування «модельно-організаційної зброї» на практиці.
«Відомо, що ступінь інформаційної агресії вимірюється гучністю і частотою кумкання… Закон сучасних багатоповерхових джунглів передбачає, що висловлювати свою думку може тільки той, хто все це купив, чи той, кому втрачати вже нічого, але при цьому він знає, кого і за що можна смикнути! Хоча насправді «своя думка» — це навдивовижу рідкісна річ. Ми часто вважаємо, що маємо власну думку, але чи є вона своєю насправді?» — визначає відомий вчений С. Расторгуєв.
Нині кожен українець мусить добре помізкувати, аби самому дійти розуміння того, що для нього краще: жити вільним у незалежній державі, керувати якою мусить титульна нація, чи бути загнаним сіоністськими словесними батогами чи солодкими конвеєрними відеообразами у хлів для інформаційних свиней.
На сьогодні всі партії, сіоністські психоаналітики, інформаційні кілери привчають усіх лише слухати, аби, заковтнувши сказане, висловлювати нав'язану думку. Здавна свобода слова була доступна або юродивому, або тому, хто має владу, або тому, в кого є гроші, щоб сплатити за сказане. І чим більше грошей, тим більше нісенітниць можна верзти, аби загнати людей інформаційними чергами з кулемета, встановленого на телевізійних антенах, у суспільство викінчених ідіотів.
Кожна система управління живиться інформацією. У свою чергу, скерованість і доступність інформації породжує систему управління відповідної якості і відповідного рівня. Щодо якості, то тут, даруйте на слові, хто споживає багно, той ним і стає. Стосовно рівня: коли інтегрують інформацію за всіма чи більшістю параметрів, що впливають на людину, — саме тоді народжуються системи управління людством! Такі системи управління, знищуючи самостійні суб'єкти, що існували доти, знаходять тим самим свою власну нову сутність, стаючи фактично зародком єдиного планетарного людства. Згідно із законами цієї нової сутності, як і будь-якої іншої, що хоче жити і вижити, небажання підкорятися її командам розглядається як хвороба, для лікування якої застосовуються різні, зокрема й хірургічні, методи — бомбардування Югославії, Іраку, Афганістану.
Сьогодні ми можемо спостерігати, як більшість депутатів і лідерів партій постійно говорять, говорять і говорять. Але постійно говорити й не слухати означає виступати в ролі божевільного інформаційного агресора. Чому божевільного? Тому що небожевільний агресор інколи оцінює ситуацію, поточний стан системи і корегує потік слів і видовищ. Тому кожна людина повинна насамперед йти дорогою самопізнання, щоб отримати правильне уявлення про себе. Початкове й основне світло тільки всередині себе самого. Немає отчого світильника всередині — немає й тебе!
Якщо ж всередині є той каганець, то він здатен зруйнувати темряву і народити мудрість. Але щоб світло вийшло назовні, слід зруйнувати агресивну інформаційну оболонку, яку формують за допомогою інформаційної зброї.
За якістю інформації інформаційна зброя може бути класифікована таким чином:
До неї належить світоглядна, філософська, методологічна інформація, що дає змогу бачити загальний стан речей. Наприклад, сприйняття Всесвіту як процесу триєдності: матерія, інформація та їх зміни в міру розвитку. Проте філософи поділили Всесвіт на матерію і свідомість, а потім почали безкінечну суперечку про первинність їх. Може, це випадковість? А якщо ні, то викривлення на першому рівні призводить до збочень на наступних рівнях і врешті-решт уможливлює світовим залаштункам оволодіти життям цілих цивілізацій.
На підґрунті концептуальної доктрини формуються методологічні стереотипи, що забезпечують ефективність концептуальної зброї. Так, стереотипи поведінки живої природи, на базі знань методології, успішно переносяться в соціологію (закон виживання видів, закон зміни видів у процесі виживання, закон автосинхронізації тощо) і використовуються для управління в Глобальному історичному процесі. Ці ж стереотипи використовуються соціологією для створення біологічного провідного середовища — «біороботів». З точки зору Закону часу концептуальна зброя формує глобальну політичну спрямованість розвитку народів світу на століття. Створення різноманітних концепцій розвитку відбувається саме тут. На базі методологічних стереотипів створюються теорії, в тому числі й релігії. Нема потреби повторювати, що всі теорії прямо впливають на економіку через біологічне провідне середовище і людину, виховану на певних теоріях.
Інформація хронологічного порядку є інформацією чергування фактів і явищ. При володінні методологією вона дає можливість розглядати всі явища як такі, що вкладені в Глобальний історичний процес, і точно визначити вектор своєї політики (здійснити екстраполяцію).
Російський учений Ю. Кузнєцов визначив, що «Глобальний історичний процес — об'єктивний, незалежний від концептуального наукового погляду, процес розвитку в часі і просторі людства. В ньому знаходять своє місце не держави, а народи, оскільки держава це лише тимчасова надбудова над народом (існує, виникає і гине за своїми визначеними законами)».
Якщо на концептуальному рівні відбувається розрив єдності світу (первинність матерії чи свідомості), то це призводить і до двох поглядів на сам Глобальний історичний процес.
• Глобальний історичний процес є об'єктивним процесом, що саморегулюється (первинність матерії).
• Глобальний історичний процес є цілеспрямовано керованим процесом (первинність свідомості).
Представниками першого підходу є різні соціологічні концепції, в основі яких лежать матеріалістичні теорії, наприклад, історичний матеріалізм. Другий підхід ґрунтується на релігійних та інших ідеалістичних теоріях, в тому числі й на теорії світової змови. Існує й інша, як вважають вчені, найправильніша думка, що Глобальний історичний процес розвивається цілеспрямовано на великому (сотні й тисячі років) історичному часовому проміжку і як об'єктивний процес, що саморегулюється в межах невеликого (до сотні років) історичного часового проміжку. Саме час розділяє й об'єднує ці два наукові підходи. Такий методологічний підхід забезпечує правильне пізнання Глобального історичного процесу, тобто фактичної історії.
У зв'язаному процесі минуле пояснює сьогочасне, а, відповідно, правильне усвідомлення сучасності дає змогу прогнозувати майбутнє. Інверсія на цьому рівні швидко призводить до викривлення майбутнього. Вона може проявлятися як у замовчуванні чи утаємничені частини інформації, так і в прямому перекручуванні історичної інформації. Так, скажімо, надто довго замовчувалося існування трипільської цивілізації. Наприкінці XX ст. встановлено, що витоки українського народу сягають дуже давніх часів і пов'язані з арійськими племенами. Встановлено спільне коріння руського й німецького народів, а коли б ці дані були відомі світовій спільноті на початку XX ст., можливо, й хід історії після 1940 року був би іншим.
Значних перекручувань зазнала історія революційних подій 1917 року та подальшого розвитку Радянського Союзу, ролі Й. Сталіна та інших політичних діячів минулого. Коли б ці історичні події висвітлювалися правильно, можливо, й події 90-х років XX ст. розвивалися по-іншому, зокрема своєчасне розкриття планів світового панування фінансових лихварів, котрі, як на початку минулого століття, так і наприкінці його, грабували й продовжують грабувати український народ.
Проте в соціології важливим є не просто час, а біологічний час — час зміни поколінь людей і передача накопичених знань від одного покоління до іншого на генетичному рівні. Вся історична практика, а XX ст. особливо, є багатою на пропагандистсько-ідеологічні трюкацтва, розраховані на мобілізацію зусиль покоління, що живе за фальшивою ідеологією, впровадженою терором (побудова комунізму, світова революція тощо), з подальшим засудженням цих поглядів при входженні у життя наступного покоління.
Можливе формування різних етапів за життя кількох поколінь для досягнення кінцевої мети через десятки чи сотні років: перше покоління зорієнтоване на революційну пропаганду, критику національної держави, терор; наступне здійснює революцію й веде війну на її захист; третє — будує нове суспільство, метою якого є мрії про «світле майбутнє»; наступні покоління визнають помилковість орієнтації попередніх поколінь і розпочинають виправляти помилки під керівництвом і за рецептами закордонних «учителів», до яких переходить влада і власність задуреного народу. При цьому сценарій всіх етапів могла скласти «невидима рука» світових лихварів. Таким чином, будь-яка соціологія, що перебуває на службі у світових залаштунків, завжди намагається показати тільки частину історичних фактів минулого, вибудовуючи з них замовні міфи. Головна роль в цих теоріях, безумовно, належить «біороботам». Так, радянська наука створювала міфи про «прокляте» минуле (до 1917 року), про «досягнення» сучасності й про «світле» майбутнє, але зовсім не вивчала об'єктивний характер суспільних процесів минулого для надання рекомендацій суспільству, для забезпечення «світлого» майбутнього. Комуністична теорія фактично перекрутила всю історію Російської імперії до 1917 року. І сьогодні знову йде викривлення історії як минулого, так і сучасності. І знову тут як тут «біороботи».
Чому засоби масової дезінформації й сила-силенна книжок з таким смаком пишуть про «сталінські репресії», але й словом не обмовляться про розгул в ті ж роки троцькістських репресій, спрямованих на те, щоб»… у найтісніших контактах з найбільшими банкірами з-за океану, шляхом кривавих бань, розчавити Росію і на її похоронних уламках укріпити владу сіонізму й стати такою силою, перед якою увесь світ стане на коліна…»?
До неї належить інформація прикладного характеру, а саме релігії, ідеології, технології, описова інформація часткових і узагальнених процесів. Саме фактологічною зброєю за допомогою ідеології, релігії, культурної інверсії можна розкласти і підпорядкувати собі противника. Перед цією зброєю виявилися однаково беззахисними й багаті, і бідні, переможці й переможені у війнах держави.
При створенні різноманітних теорій широко використовуються методологічні підходи, вироблені на перших двох рівнях.
Створення християнства породило «християнський світ», а ісламу — «ісламський світ». Ці два світи об'єднали під своїм прапором величезну кількість народів, але водночас розділили народи на два величезні табори. Саме ці дві концепції в ХІХ-ХХ ст. практично знищили майже всі корінні культури Африки.
Пізніше з'явилися різні світські теорії, з яких найбільшою об'єднуючою силою стала комуністична ідеологія. Саме вона створила «світ соціалізму» і «світ капіталізму», що об'єднали багато країн, але з іншого боку знову поділили людство на два антагоністичні табори. Біля витоків теорії насильства стояв Ф. Енгельс. Його погляди на світ ґрунтувалися на матеріалістичному підході — історичний матеріалізм, який проголошує «теорію класової боротьби», як основного стимулу розвитку людства. За Енгельсом виходить, що розвиваються тільки ті суспільства, де є поділ на класи. А безкласові суспільства далекого минулого хіба не розвивалися?
Нарешті, націоналістичні теорії охопили визначену групу народів, яка в силу різних причин не змогла розвиватися та усталено існувати. Але саме націоналістичні теорії на короткому проміжку Глобального історичного процесу виявилися найпродуктивніші й життєздатніші. Проте не маючи глибокого наукового обґрунтування у питаннях розвитку людства, ці теорії ґрунтувалися на помилкових положеннях, узятих чи прямо з біології — теорія расової боротьби (абсолютизація теорії виживання видів), або з комуністичної ідеології, але без її ядра — класової боротьби (наднаціональний і надкласовий народ). Вульгаризація просторового фактора й ототожнення його з територією держави призвело до формування наукового обґрунтування прямого захоплення територій розселення інших народів і проведення політики геноциду проти них з метою «розчистки» для розширення життєвого простору (Німеччина 1930-1940-х років).
Спираючись на фальшиву теорію, радянська наука, як правило, займалася абсолютизацією промислового фактора в економічному розвитку будь-якої країни. На практиці це призводило до заперечення екологічних проблем, до приниження ролі сільського господарства (єдиного виробника продуктів харчування) в економічній могутності країни, розгляду просторового фактора як географічного. Розгляд географії, в тому числі й економічної, без зв'язку з історією й політикою породило заперечення геополітики й фрагментарність у розгляді проблем світового розвитку.
Усі світоглядні системи (релігії, ідеології) ведуть мову про одне й те ж, але використовують різний термінологічний апарат і кожна з них детально розглядає якісь певні сторони життя, залишаючись осторонь від інших сторін. Тому доцільним є розгляд різних світоглядних систем в повноті й детальності картини цілісного світу, яка з'являється перед людиною в результаті освоєння нею нової світоглядної системи.
Яка із світоглядних систем краща? Мабуть та, на основі якої можна вести детальніше й глибше прогнозування розвитку тих чи інших процесів і використовувати прогностичну інформацію на практиці.
Знання видів інформаційної зброї і факту її застосування дає можливість на рівні держави захищати свій інформаційний простір.
Вона включає засоби економічної боротьби за дезорганізацію структур противника і подальше їх поглинання (світові гроші, кредитно-фінансова система з лихварським відсотком, економічна блокада). Історія свідчить, що цей вид зброї, хоч за силою впливу і є досить тривалим, але не призводить до остаточного поневолення. З іншого боку, розвиток певних напрямів в економіці «чужої» держави з метою її виснаження можна інспірувати брехливою теорією. Застосування до багатьох країн світовими лаштунками кредитно-фінансової системи, що ґрунтується на позичковому проценті, в принципі не дозволяє цим країнам вийти з боргової кабали. Спроба Румунії вийти з неї закінчилася «демократичною революцією» і вбивством Н. Чаушеску. Згадайте 1950 рік, коли Сталін прийняв рішення про золотий еквівалент для карбованців замість доларів і фунтів стерлінгів. Через три роки Сталіна не стало.
Дія цієї зброї здійснюється протягом тривалого періоду. Вона вражає не тільки тих, хто живе сьогодні, а й майбутні покоління (це ядерна, біологічна, хімічна, генно-етнічна, наркотична зброя тощо). Ядерна зброя це не тільки враження ядерними вибухами, а й засмічення території противника радіоактивними відходами в результаті інспірованої аварії атомної техніки мирного призначення. Зброєю геноциду є різні хімічні препарати вибіркового ураження, наприклад, гербіциди, що їх застосовували американці під час війни у В'єтнамі.
Проти українського народу застосовується: етнічний геноцид, алкогольний і наркотичний геноцид, інформаційно-економічний геноцид. Етнічний геноцид проявляється у вигляді безконтрольних міжетнічних шлюбів, що призводять до появи генетично ослабленого потомства, сексуальних збочень. Багато вчених Заходу займалися вивченням питань міжетнічних шлюбів і дійшли висновку, що в таких шлюбах у більшості дітей проявляється значне зниження інтелектуальних можливостей у порівнянні з одним із батьків. Оскільки на Заході генетику визнавали, то вдалося з наукових позицій пояснити це явище: якщо частина знань людини зберігається на генетичному рівні, то діти, що народжуються в змішаному шлюбі, отримують середню суму знань своїх батьків, накопичених на цьому рівні. Є й інші негативні якості, наприклад, високий відсоток смертності тощо, але не будемо на них зупинятися. Очевидно лише, що в селекції запроваджуються найвищі вимоги до елітних виробників потомства. Зупинимось коротко на зброї етнічного геноциду, що носить назву сексуальних збочень. Дослідження показують, що кількість гомосексуалістів у різних народів сягає 2–4 відсотки. Найбільший відсоток їх у країнах Західної Європи, де відсутній приріст населення. За оцінками соціологів і психологів, при досягненні чисельності гомосексуалістів понад 5 % від популяції даного народу, настають незворотні процеси, які призведуть до поступового зниження його популяції з темпом до 3 % щорічно. Все це прекрасно розуміли в давнину, коли гомосексуалізм вважали найтяжчим злочином і за нього карали смертю. Пізніше в багатьох країнах, в яких намагалися будувати незалежне від світових лаштунків суспільство, за гомосексуалізм притягали до карної відповідальності. Так, у Німеччині у 1933–1945 роках гомосексуалістів чоловічої статі садовили в жіночі тюрми, а жінок у чоловічі, і відновлення нормальної сексуальної орієнтації відбувалося за рік-два. Жорстоко, але, вірогідно, за тими вимірами справедливо.
Найдавнішою зброєю геноциду є алкоголь і наркотики. її застосовували в Америці колонізатори для знищення індійців, які тепер живуть у власній країні в резерваціях. Інформаційно-економічний геноцид, із застосуванням телебачення та інших видових засобів передачі інформації, полягає в пропаганді «культури» і «цивілізованості життя» кожної сім'ї за певними стандартами, з одного боку, і у створенні певних економічних умов, за яких ці стандарти виявляються недосяжними для більшості членів суспільства, з іншого. В цьому випадку молоді люди постають перед простим вибором: або хороше життя без сім'ї (вільний секс, культурний відпочинок, вибір будь-яких умов праці, хороші прибутки) чи створення сім'ї і виховання дітей з труднощами в житті. І дуже часто молодь обирає перший шлях. Тому при вмілому використанні З МІ і створенні відповідних соціальних умов в державі можна досягти вражаючих результатів зниження чисельності населення, руйнуючи цінність сім'ї як основи кожного суспільства. Ця форма геноциду є лише проявом відомого положення «демократичного суспільства» — примату прав людини над правами держави.
Інформаційний геноцид проявляється і в умілому використанні ЗМІ. Впливаючи на психіку, можна псувати настрій і тим самим спричиняти погіршення стану здоров'я людини. Наукові розробки психологів доводять, що людина повинна отримувати 35 % позитивних емоцій, 5 % — негативних і 60 % — нейтральних. Порушення цього співвідношення призводить до хвороби індивідуума і навіть до його смерті. Проведений Книжковою палатою України ім. І. Федорова аналіз 20 українських газет показав, що вся газетна інформація розподіляється таким чином: нейтральна — 53 %, негативна — 27 %, збалансована — 13 %, позитивна — 7 %. Такий розподіл інформації викликає у нормальних людей негативні емоції, що руйнують психіку, спричиняють скорочення тривалості життя.
Матеріали про успіхи в українській політичній, економічній, соціальній, культурній, науковій сферах, про загальнолюдські цінності, захист прав людини, свободу особистості не часто з'являються на сторінках газет. Фахівцями досліджено, що це близько 7 % усієї газетної інформації.
Маючи такі цифри, чи можна говорити про здорове суспільство?
Це та зброя, якою велися війни раніше і якою сьогодні ведуть війну США в Іраку й інших країнах світу.
Постає питання, а як залаштунковим правителям вдається, використовуючи ідеологію духовного сіонізм), керувати такими глобальними процесами? Все дуже просто, якщо в країні існує сіоністська «п'ята колона». Сіоністські організації в кожній країні світу поділяється на три групи. Спочатку це окремі помічники, які. є добровільними помічниками Моссаду. їх називають «сайанім» чи «сайани». Вони не отримують грошей за свою роботу, щоб їх не звинуватили в тому, що вони є платними агентами. Потім іде велике проізраїльське лоббі. Воно повинне мобілізувати всю єврейську общину для виконання поставлених Моссадом завдань. Це легко зробити, якщо дослухатися думок Рабіновича, лідера Єврейської общини України, який пише: «Усім зрозуміло, що євреї в діаспорі володіють, якщо можна так висловитися, подвійним внутрішнім громадянством. Вони лояльні до країни, в якій живуть і працюють, і в той же час їхні серця завжди належать Ізраїлю». (Цитую за книжкою Е. Ходоса «Еврейский фашизм, или Хабад — дорога в ад». В третю групу входить орден «Бней — Бріт» (Сини Заповіту), члени якого вступають в дружні стосунки з неєвреями, а усіх тих, кого не вдається перетягти на свій бік, таврують як антисемітів. З такою триступеневою тактикою в усіх країнах сіоністи досягають успіху.
Ведучи Четверту світову війну, світові залаштунки починають другий етап — заміну національних «еліт» інтернаціональними. На цьому етапі інтернаціональність банків і грошей, закордонні вклади «еліт» виділили нову «еліту» інтернаціоналістів. А еліта із сфери матеріального виробництва, науки і освіти значною мірою є національною. Тому й націоналістичні партії фінансувались і фінансуються національною елітою. Боротьба між цими елітами велася й ведеться нині в багатьох країнах. Тому найважливішим питанням в умовах сучасної війни є формування національних залаштунків — національної еліти для управління українською державою.