Бурмилова хата стяла за школою, край села. Одразу за нею починався величезний масив кукурудзи. Попiд масивом гадючилась польова дорога.
Книш i Бурмило пiшли дорогою, а ми з Явою - понад дорогою, скрадаючись у кукурудзi. Та не пройшли ми й ста метрiв, як Книш раптом спинився i, чуємо, каже:
- Слухай, здається, за нами якiсь пацани ув'язалися.
- Де? Хай їм всячина! - здивовано пробасив Бурмило.
- Та отам у кукурудзi.
- Ану ходiмо навпрошки через масив. Заодно й перевiримо.
Ми з Явою гепнулися на землю i, мов зайцi, навкарачках дременули в глиб кукурудзи.
Шорстке кукурудзяне листя зрадницьки шурхотiло навколо I не збагнеш, чи то од вiтру воно шурхотить, чи то хтось iде. Здавалося, Книш i Бурмило вже буквально над головою. От-от наступлять i розчавлять тебе, як жука-кузьку.
Вiдчуваючи в животi противне "ой-йой-ой", я бiг навкарачках все далi й далi. I коли вже геть-чисто пообдирав колiна, спинився й припав, хекаючи, до землi. "Бiльше не можу! Хай наступають!"
Але нiхто на мене не наступав.
Я полежав трохи, прислухаючись.
Ш-шу-шу... шрх-хр... шшшу-у... шу...
Весь час, не перестаючи, шурхотить кукурудза.
I не чути в тому шурхотiннi анi Книша, анi Бурмила, анi мого друга Яви.
А щоб побачити - й думать годi. Далi свого носа нiчого не бачу суцiльне плетиво з кукурудзяного листя. Ох i густа ж кукурудза, густiша за всякi джунглi.
Полежав я ще трохи, вуха нашорошивши. Нiчого. Нiчогiсiнько. Де ж це Ява? Ми ж нiби поряд рачки бiгли.
- Яво! - кричу я, нарештi, пошепки.
Анi шеберхне.
- Яво! - кричу я трохи голоснiше.
Нiякої вiдповiдi
Кинувся я в один бiк, в другий.
- Яво! - кричу я вголос. Чорт його бери! Книша й Бурмила ми все одно вже прогавили - це факт. Вони вже гай-гай, уже, мабуть, у плавнях.
- Яво! - кричу я на повну губу. - Яво! Агов! Де ти?
- Цить! - чую нарештi десь далеченько сповнений таємничостi Явин голос. - Тихше!
- Та що "тихше"! - кричу я - їх уже давно нема! А я нiчого не бачу така гущина! Не знаю, в який бiк iти.
- Повзи сюди!
Ява трохи помовчав, тодi гукає.
- Повзи ти сюди!
Порачкував я на Явин голос Рачкував-рачкував - нема Яви.
- Яво! - гукаю нарештi.
- Агов! - чується десь далеко праворуч ( а то було лiворуч).
- Яво! - роздратовано кричу я. - Куди ти поповз, хай тобi! Не туди ти повзеш!
- Це ти, - кричить вiн, - це ти не туди повзеш! Я повзу правильно.
- Та ну тебе' Повзи сюди!
- Це ти сюди повзи!
Отак перегукуючись, ми почали зигзагами пiдповзати один до одного. Нарештi я з розгону прямо носом у Явинi штани ткнувся.
- Тьху'
Ще трохи - i ми б розминулися.
Сiли одсапуємось.
- Розкричався! З тобою саме шпигунiв ловити! - сичить крiзь зуби Ява 3 тобою тiльки тарганiв на печi ловити, а не шпигунiв!
- Який хоробрий! Чого ж ти дременув? Скажи спасибi, що вони нас не подавили, як блощиць .
Ява враз пiдхопився.
- Пiшли! Пiшли швидше на дорогу Може, ще и встигнемо В усякому разi, я знаю, де в плавнях шукати.
I Ява бадьоренько рвонув уперед Я - за ним Незважаючи на бiль у ногах, ми йшли дуже швидко, майже бiгли. Кукурудзяне лисi я хльоскало нас по щоках, лiзло в очi, дряпало руки.
Йти ставало дедалi важче.
- Яво, - сказав я, хекаючи, - щось ми дуже довго йдемо.
Ява мовчав.
- Яво, - сказав я, хекаючи ще дужче, - де шлях?
Ява мовчав.