Тісту —дивне їм я, його не знайдеш у жодному календарі — ні у Франції, ні в інших країнах.
А проте, жив на світі хлопчик, якого всі називали Тісту… Про нього я й хочу вам розказати.
Коли цей хлопчик тільки-но з’явився на світ і був ще як макове зернятко завбільшки, хрещена мати в сукні з довгими рукавами й хрещений батько в чорному капелюсі понесли його до церкви й сказали священикові, що його звуть Франсуа-Батіст. Хлопчик, як і решта таких малесеньких діток, кричав, пручався, але дорослі на це не зважали і в одно твердили: ім’я немовляти — Франсуа-Батіст. На тому й кінчили справу.
Потім хрещена мати та хрещений батько поклали хлопчика в люлечку, і саме цю мить сталося диво. Хрещений та хрещена не могли вимовити Франсуа-Батіст — язик не повертався, та й годі… І вони почали називати хлопчика Тісту.
Зважте — це не так уже й рідко трапляється. Скільки хлопчиків та дівчаток записані в церковних книгах під іменами Анатоль, Сюзан, Агнес, Жан-Клод, а звуть їх Тола, Зет, Пюс або Містуфле.
Це зайвий раз переконує нас, що дорослі не знають по суті наших імен, так само, як не знають (хоч і твердять, що знають!), звідки ми взялися й для чого живемо, навіщо прийшли у світ та як маємо жити. З цього приводу мені хотілось би сказати вам кілька слів.
Діти, які прийшли на світ лише з тим, аби вирости й стати дорослими, легко сприймають і засвоюють поняття, споконвіку узаконені та записані в книгах. Тож слухаючи дорослих і читаючи книги, ці діти незабаром робляться схожими на дорослих і грають з їхніми поняттями, як жонглер з пляшками та обручами на цирковій арені.
Але є діти, яким од народження призначено зробити в житті щось особливе й визначне. Таким дітям не підходять готові поняття. Власне, ці поняття самі від них Тікають світ за очі…
Саме такий був маленький хлопчик, якого нарекли Франсуа-Батіст, навіть не спитавши його думки.
Отож я й хочу вам повідати, як жив цей хлопчик, і що з ним сталося, коли йому виповнилось вісім років, і як він здивував батька, матір та місто Мірепуаль. Тут і починається моя казка.