_Магнiтофон._ Вiн замовк. Зайшла Лада, i у нього очi повилазили на неї...
_Еврика._ Ти помиляєшся. Вiн не зводив млосних очей з Ольки.
_Геннадiй._ А, до речi, де ж вона?
_Еврика._ Може, захворiла?
_Геннадiй._ Вiктор вперше потрапив до вашої компанiї?
_Денис._ Так. Якраз зайшов за поличкою для книжок. Я обiцяв зробити йому.
_Геннадiй._ I зробив?
_Денис._ Не встиг... Хотiв її iнкрустувати... Щоб не просто деревина...
_Геннадiй._ Ви всi чим займалися, коли вiн прийшов?
_Магнiтофон._ Хто чим. Я, наприклад, шукав музику пiд ямайський ром.
_Геннадiй._ I знайшли?
_Магнiтофон._ Так. Весiльний марш Мендельсона.
_Геннадiй_ (до Еврики). А ви що робили?
Еврика у вiдповiдь тiльки знизує плечима, бере тюльку i вiдправляє її в рот.
_Денис._ Я розливав ром... Але чого ти допитуєшся, як слiдчий!
Пауза.
_Геннадiй._ А я i є слiдчий.
_Денис._ Не час жартувати, Гено!
_Геннадiй._ Я не жартую.
_Еврика._ Ну що ж. Аби не страховий агент. Я, наприклад, їх найбiльше боюся. Як причепиться, то й сам починаєш вiрити, що ногу зламаєш або й зовсiм дуба врiжеш.
_Денис._ Покинь, Гено... Мої друзi не всякi хохми сприймають.
_Санько-Чорний._ I ви теж можете випасти з нашого комплекту.
_Геннадiй._ Як Вiктор?
Усi мовчать.
_Геннадiй._ Але саме цього я й хочу.
_Еврика._ Товариш слiдчий входить у роль покiйника. (До Саньки-Бiлого). Зараз же постав чарку назад!
_Денис_ (до Геннадiя). Ти ж працював шофером. Стiльки рокiв у Сибiру.
_Геннадiй._ I вчився. Заочно.
_Санько-Чорний_ (до Геннадiя). Я, здається, дурницю сказав. Пробачте менi.
_Денис_ (до Геннадiя, похмуро). Вам папiр i ручку?
_Геннадiй._ Ручка у мене є. Паперу поки що не треба. Поговоримо без протоколу. I можеш називати мене на "ти". Як i ранiше... Тепер пiдемо далi. Вiктор вам заважав чимось?
_Магнiтофон._ Кого ви питаєте?
_Геннадiй._ Того, хто захоче вiдповiсти.
_Лада._ Це нагадує вiкторину.
_Денис._ Ладо, помовчи хоч зараз. (До Геннадiя). Справа в тому, що Вiктор, я вже говорив, вперше потрапив до нашого товариства i не знав, як триматися. Менi це, звичайно, було прикро, i, зрештою, ображало. Я навiть пошкодував, що запросив його до столу.
_Магнiтофон._ Але все це нiчого не значить. Вiн i менi не сподобався.
_Денис._ Звичайно, не тiльки я образився. Якби мої стiльцi вмiли говорити, вони теж образилися б. Вiн i для них був чужий. Вiн не розумiв краси... Говорить, нащо менi iнкрустацiя...
_Геннадiй_ (до Танi). А вам?
_Таня._ Менi страшно, Денисе...
_Денис_ (до Танi). Що з тобою?
Таня мовчить.
_Геннадiй._ Вiн що, - робив зауваження кому-небудь?..
_Еврика._ Хвилиночку, товаришу слiдчий. Дозвольте запитання Танi.
_Геннадiй._ Будь ласка.
_Еврика._ Скажи, Таню, чому тiльки тобi стало вiдомо, що Вiктора ударили ножем? I ти навiть знаєш, яким саме!
_Таня._ (розгублено). Я ж сказала... Я була в лiкарнi...
_Еврика._ А чому саме ти бiгала у лiкарню?
Таня мовчить.
_Еврика._ Не скажеш зараз, скажеш на допитi.