_Еврика._ За що "всiх"?
_Лада._ Не знаю...
_Еврика._ А "нiкого" ?
_Лада._ Це вже кожному скажу окремо.
_Еврика._ У нашiй компанiї не може бути секретiв. Починай з мене.
_Лада._ Гаразд. Тому що ти - бабiй. Це - раз. По-друге, не можу простити твоїх дурацьких пiдрахункiв - скiльки в менi там фосфору, кальцiю, iще чогось... Причому ти помилився: я складаюсь iз самої тiльки краси.
_Еврика._ Так, помилився. Не врахував фарби.
_Лада_ (весело). Ну й хамло!..
_Еврика._ Якщо людину висушити, залишиться жменька праху, решта була в нiй - вода. Майже як у медузи. Отже, вiд тебе залишиться тiльки фарба.
_Магнiтофон._ Як дуже розведене чорнило...
_Денис._ А мене чому не любиш?
_Лада._ Тобi не однаково? Тебе є кому любити.
_Магнiтофон._ А мене?
_Лада._ Я тебе боюся. Пишайся!
_Магнiтофон._ Чому боїшся?
_Лада._ Ти - особа чудна. Мовчиш, мовчиш, немов ми не поруч, а в iншiй галактицi, не помiчаєш нiкого, а потiм раптом як бовкнеш що-небудь!.. Наче припечатаєш! Еврика правильно колись сказав, що ти - з антиматерiї...
_Денис._ А як тобi мiй друг - Геннадiй?
_Лада._ Не знаю. Може, будяк, а може - троянда.
_Геннадiй._ Велика амплiтуда.
_Лада._ Очi якiсь не такi... Алюмiнiєвi... I взагалi, вiдчепiться ви вiд мене! Маг, вважай, що я пожартувала.
_Еврика._ Почуття Лади залежать не вiд неї, а вiд гiпоталамуса.
_Лада._ А вiн симпатичний?
_Еврика._ Поясню популярно. Це - дiлянка мозку. В нiй є центри i агресiї, i насолоди. Гiпоталамус керує i апетитом, i почуттям кохання. У тебе вiн травмований. Ясно?
_Санько-Чорний._ Що стосується апетиту, то вже пора сiдати за стiл. П'ять хвилин залишилося.
_Денис._ Ну що ж, будемо сiдати... Хоч i не всi прийшли...
У передпокої чути дзвiнок. Денис вибiгає в коридор i вiдразу ж повертається з _Майєю._ В руках у нього букет квiтiв.
_Денис._ Це - дiвчина Майя (до Майї). А це - мої друзi. (Садовить її за стiл i ставить квiти у вазу на столi).
Всi сiдають за стiл.
_Еврика_ (до Майї). Почувайте себе як вдома, дiвчино Майя.
_Денис_ (урочисто). Увага! (Дивиться на будильник). Я вже почав народжуватися! Зараз задзвонить - i все.
_Санько-Чорний._ Нарештi! (До Еврики). Давай ритуал!
Починається ритуал жертвоприношення Бахусу. Усi, крiм Майї i Геннадiя, встають.
_Санько-Чорний_ (змахуючи рукою). Три-чотири!..
Усi, крiм Майї i Геннадiя, хором: "Головний виночерпiй!"
_Еврика._ Я тут!
_Усi._ Великого Бахуса мучить спрага!
_Еврика._ Я вгамую його спрагу!
_Усi._ I нашу!
_Еврика._ I вашу! (Пiдходить до макета Бахуса, цокає чаркою об його живiт i перехиляє її. Потiм запалює свiчку пiд макетом). Бахус прийняв нашу жертву. Будьмо!
_Усi._ Будьмо!
Майя не стримується i прискає смiхом. В цей час дзвонить будильник.
_Еврика._ За новонародженого. Вiват, Денисе! Щоб вiчно мав спрагу i вдовольняв її!
Усi, не чаркуючись, п'ють. Тiльки Геннадiй не п'є.
_Еврика_ (до Геннадiя). А ви чого не п'єте, Гено?
Раптом серед тишi, що запала, долiтає вiд горiшнiх сусiдiв бринькання на пiанiно: "Тара там бом-бом, тара там бом-бом..." - так званий "Собачий вальс".
_Магнiтофон._ У людини починається життя... З чого? З "Собачого вальсу..." О боже!..
Усi дивляться на стелю.
_Денис_ (пiдхоплюється). Щодня отак! (Пiдбiгає до труби центрального опалення i розлючено б'є по нiй виделкою. Звуки вгорi вмить обриваються).
_Магнiтофон._ Як зубний бiль! Хоч би репертуар змiнили.