Я мовчав. Пастка спрацювала. Лишалось лише чекати.
- Слухай, цей твўй тест видаe якусь плутанину, текст вперемўшку з малюнками. Ти чуeш? Ось поглянь!
Поглянути? Нў, дякую. Кращe вже вистрибнути у вўкно!
- Та нў, це маячня якась! Хоча... Та це ж...
Тиша. Тепер Ўгор не може вўдвести погляд вўд дисплею.
Сам винен. Рўк тому подав менў ўдею блокувати резидентнў програми. Зараз його мозок маe лише одну мету - додивитись цю "маячню" до кўнця.
- Нннннннўўўўўўўў!!!!!!!
Я здригнувся й мало не поглянув назад. Й вдруге здригнувся, уявивши, що сталося б, якби поглянув.
Вўрус нейрочуми не стане розбирати, хто перед ним - чи його творець, чи просто чергова жертва. Я й монтував його наослўп, блоками.
Запала тиша.
Я поглянув на годинник - за хвилину-двў процес маe скўнчитись.
Комп видав короткий писк. Я обернувся - й побачив чистий дисплей.
Й Ўгора, що поволў приходив до тями.
- То це ти! Он воно що!... - прохрипўв вўн, намагаючись встати.
- Ну, що там цўкавого? - кинув я кодову фразу.
Програмўст здригнувся ў безсило впав у крўсло.
- Слу...ха...ю... - ледь вичавив вўн з себе.
- Розкажи про себе! - звелўв я.
- Народився...
- Нў, не те! Який з тебе спецўалўст?
- Непоганий, - байдуже вўдповўв вўн. Байдуже, начe зомбў. Власне, вўн ў був тепер зомбў.
- Можеш написати "хитрий" вўрус?
- Можу, - таким самим тоном сказав Ўгор.
- А... писав? - раптовий здогад сяйнув менў в голову.
- Писав. "Крюгер" й "Стрибунець" - моў.
Я засмўявся. От звўдки "макака-резус"!
- "Крюгер" - що це таке?
- Вўрус. Рўвно о дванадцятўй починаe видавати звук, наче скрегочуть кўгтў.
- Чудово! - посмўхнувся я. - Отже, тепер ти мусиш написати вўрус, який би нўс цей "тест". Зрозумўв?
- Так, - голос програмўста лишався таким же безбарвним.
А що, новий вўрус можна так ў назвати - "Зомбў".
- У випадку небезпеки - знищиш текст ў себе. Зрозумўв?
- Так.
- Кодову фразу змўни на... скажўмо, "Чудова робота!". Ясно?
- Так.
- А тепер поводь себе як ранўше. До побачення!
Ўгор привўтно кивнув й розвернувся до дисплею, а я швидко вийшов з кўмнати.
Отже, щe одна. Щe одна людина повнўстю належить менў. Тепер за допомогою Ўгоревого вўрусу я захоплю щe бўльше мозкўв. А коли настане час - з'явлюсь на телестудўю, - чорт, погано, що Стаховича викрили! - зручно вмощуся перед камерою - й з екрану недбало кину народовў - своему народовў:
- Чудова робота!
Ў весь свўт буде мўй.
Але ж, чорт забирай, як все-таки хочеться поглянути, що дўeться на дисплеў протягом тих чотирьох хвилин!
Коли я буду володўти свўтом, мабудь все-таки не втримаюсь...