— Ну що ти робиш? Ти нас занапастиш! Що для тебе важливіше, я чи ця Біблія?
Вона знову пронизливо закричала, схожа на воскову ляльку, що розтавала від власного тепла.
Монтеґові почувся голос Бітті:
«Сідайте, Монтеґ. Дивіться. Обережно, ніби пелюстку квітки, беремо першу сторінку й підпалюємо. Потім другу. Вони стають ніби чорні метелики. Гарно, еге ж? Підпалюємо третю від другої, ланцюжком, розділ за розділом, усі дурниці, виражені словами, всі брехливі обіцянки, всі зношені ідеї й застарілу філософію».
Отак сидів Бітті, чоло якого зрошував піт, а підлога була всіяна роями чорних метеликів, що загинули в вогняному смерчі.
Мілдред перестала кричати так само раптово, як і почала. Монтеґ не звертав на неї уваги.
— Залишається тільки одне,— мовив він.— До вечора, коли треба буде віддавати книжку Бітті, зробити копію.
— Ти будеш удома, коли почнеться програма Білого клоуна? — крикнула Мілдред йому навздогін.
Не обертаючись, Монтеґ зупинився в дверях.
— Міллі! Тиша.
— Ну що?
— Міллі, Білий клоун тебе любить? Відповіді не було.
— Міллі...— Він облизнув губи.— Твої «родичі» люблять тебе? Люблять тебе віддано, всім серцем і душею, га, Міллі?
Він відчував, що вона, розгублено кліпаючи, дивиться йому в потилицю.
— Чого ти запитуєш про такі дурниці?
(1) Джефферсон Томас (1743-1826) — американський просвітитель, третій президент США, автор проекту Декларації незалежності.
(2) Тор о Генрі Девід (1817-1862)-американський письменник, мислитель.
Йому хотілося плакати, та губи були міцно стиснені, а на очах не було сліз.
— Якщо побачиш за дверима собаку, дай йому штурхана за мене,— сказала Мілдред.
Він, вагаючись, постояв перед дверима, а тоді прочинив їх і вийшов.
Дощ ущух, сонце хилилося до вечірнього пругу на безхмарному небі. Ні біля будинку, ні на лужку, ні на вулиці нікого не було. Монтеґ полегшено зітхнув і грюкнув дверима.
Монтеґ їхав у метро.
«Я весь наче застиг,— думав він.— Коли це почалося? ; Коли застигло моє обличчя, моє тіло? Чи не тієї ночі, ко-: ли я зачепився ногою за пляшечку від таблеток, ніби за замасковану міну?
Це минеться. Не зразу, звичайно, потрібен певний часі Але я зроблю все, щоб це минуло, і Фабер допоможе мені. Хто-небудь поверне мені моє колишнє обличчя і колишні руки, вони стануть такими самими, якими були. А зараз навіть усмішка, моя обпалена вогнем усмішка покинула мене. Без неї я наче сам не сам».