Вони трохи посиділи мовчки в лагідних зелених відблисках листя, тоді Монтеґ повів мову про погоду, і старий відповідав йому кволим голосом. То була якась дивна, тиха розмова. Старий зізнався, що він колишній викладач англійської мови, став безробітним сорок років тому, коли за браком студентів і матеріальних дотацій закрився останній гуманітарний коледж. Старого звали Фа-бер, і коли нарешті він перестав боятися Монтеґа, то заговорив притишеним голосом, поглядаючи на небо, на дерева, на зелень парку, а за годину раптом почав щось декламувати, і Монтеґ збагнув, що то були вірші, хоч і неримовані. Потім старий ще дужче збадьорився і знову прочитав напам’ять вірші. Тримаючи руку на лівій кишені пальта, Фабер з ніжністю вимовляв поетичні рядки, і Монтеґ знав: досить простягти руку — і в кишені старого знайде томик віршів. Але його руки залишалися на колінах, безсилі й ні до чого не здатні.
— Я не кажу про самі речі, сер,— мовив Фабер.— Я кажу про значення речей. От я сиджу тут і знаю — я живу.
Оце, власне кажучи, і все. Годинна розмова, вірші, ці слова,— а тоді старий тремтливою рукою написав свою адресу на клаптику паперу. Доти жоден з них не згадував про те, що Монтеґ пожежник.
— Це для вашої картотеки,— сказав Фабер.— Про всяк випадок,— може, ви розсердитеся на мене.
— Не розсерджуся,— відповів Монтеґ.
У передпокої пронизливо сміялася Мілдред.
Монтеґ рушив до спальні, відчинив стінну шафу й почав перебирати картки в ящику з написом: «Майбутні розслідування (?)». Серед них була картка Фабера. Монтеґ тоді не виказав його, але й не знищив адреси.
Він набрав номер телефону. На другому кінці дроту сигнал кілька разів повторив ім’я Фабера, перш ніж почувся кволий голос професора.
Монтеґ назвався. Запала довга мовчанка, а тоді:’
— Слухаю, пане Монтеґ.
— Професоре, маю до вас досить незвичайне прохання. Скільки примірників Біблії залишилося в нашій країні?
— Не відаю, про що мова!
— Я хочу знати, чи залишився в нас хоч один примірник Біблії?
— Це пастка! Я не можу з усякими розмовляти по телефону.
— А скільки залишилося книжок Шекспіра чи Пла-тона?
— Жодної! Ви знаєте це не гірше за мене. Жодної! Фабер кинув трубку.
Монтеґ теж поклав свою. Жодної книжки! Звичайно, він це знав із списків, що висіли на пожежній станції. Але йому хотілося почути підтвердження від самого Фабера.
У передпокої його зустріла Мілдред. Вона була збуджена, обличчя розпашіле.
— Знаєш, у нас сьогодні в гостях дами! Монтеґ показав їй книжку.
— Оце Ветхий і Новий завіт, і...
— Не починай все знову!
— Може, це останній примірник у нашій частині світу.
— Ти повинен сьогодні ж повернути її! Адже бранд-мейстер Бітті знає про цю книжку?
— Навряд чи він знає, яку саме книжку я взяв. Можна віддати іншу, але котру? Джефферсона?(1) Чи Торо?^ Яка з них цінніша? Коли ж Бітті знає, яку саме книжку я вкрав, а я підміню її, то він здогадається, що в нас тут ціла бібліотека!