– Не набагато й краще, – мисливець знизав плечима. – На жаль, енергія в нього скінчиться не скоро – ядерний ізотопний реактор розрахований на двісті років роботи. Конденсатори, в якиї вні накопичує заряд всі чотири роки – практично вічні. Єдине, що може глюконути – це гіроскопи системи орієнтації… але, як бачите, за дванадцять років ще жодного збою.
– А скільки взагалі може праціювати космічний аппарат ? – запитав один з чоловіків.
Мисливець знову знизав плечима.
– Якийсь з американців... запущений в сімдесят дев'ятому році... До речі, він має трохи не такий реактор, гірший... Все ще працює. Тобто ще працював дванадцять років тому. Зараз – не знаю. Так що…
Один з чоловіків підвівся й, похитуючись, підняв над головою масивного табурета.
– То це ти… – прохрипів він.
– Не раджу, – спокійно посміхнувся мисливець. – Одна справа балачка, а от після бійки – наступного свята ти точно не переживеш.
Чоловік із стогоном опустив стільця й знову припав до сулії. Жінка, що сиділа поруч, прихилилась до його спини.
– Крім того, – мовив мисливець по тривалій паузі. – Мого там – ну, може тисячна частка, а може й менше…
– Як ти гадаєш – запитала його вранці жінка. – Ми доживемо до кінця цього кошмару ?
– Ні ! – впевнено відповів колишній конструктор. – Хіба що оті хлопчаки.
На зворотному шляху він зламав лижу, три дні брьохав лісом майже по груди у підталому снігу, весь змок, замерз, застудився й ще за два дні помер.
15.11.98 – 06.12.98