Ти не знайдеш видатного твору мистецтва, літератури, музики, зараз усе це — або дешева імітація соляріанських творів, або ж забобонне чіпляння за застарілі традиції, романтичні підробки минувшини. Ти не знайдеш науки, яка не є по суті соляріанською, не знайдеш машини, що принципово відрізняється від соляріанських зразків, усе меншає традиційного житла, але щороку будується купа соляріанських хмарочосів. Старе суспільство мертве; лише деякі фрагменти лишилися сьогодні. Родинні зв’язки, основа рідної культури, пішли в небуття, а шлюби так само нетривалі, як і в соляріан. Зникла давня любов до землі, майже нема фермерських господарств. Молодь тікає до міста, щоб заробити мільйон кредів. Вони їдять соляріанські продукти, виготовлені на харчових фабриках, а національна кухня залишилася хіба що в кількох дорогих ресторанах.
Нема більше якісного посуду ручної роботи, домотканих тканин. Вони носять фабричне. Нема більше народних співців, що передають свою майстерність молодим. Вони вже не тільки живуть, але й помирають біля телевізора. Нема більше філософських шкіл Араклеса та Вранамауї, є тільки другорядні коментатори Аристотеля та Коржибського, або другорядні знавці теорії Рассела…
Голос Скорроґана стих. Тордин тихо відповів, за якусь хвилину:
— Я розумію, до чого ти гнеш. Кундалоа сама зробила себе клоном Землі.
— Так і є. Це було неминуче з того моменту, як вони прийняли допомогу від соляріан. Одночасно з цим вони мусили прийняти соляріанську науку, соляріанську економіку, і насамкінець усю соляріанську культуру. Це єдиний доступний для соляріан зразок, і вони використали його для відбудови. І оскільки ця культура була вочевидь успішною, Кундалоа прийняла її. Тепер уже запізно. Вони ніколи не зможуть повернутися назад. Та вони й не хочуть повертатися. Таке бувало й раніше, ти знаєш. Я вивчав соляріанську історію. Ще до об’єднання земної раси, навіть до заселення ними планет своєї системи, на Землі було багато культур, які нерідко радикально відрізнялися. Але врешті-решт так звані західні суспільства, що розвинулися лише за рахунок технологій і повірили в своє верховенство… ну, вони були нездатні співіснувати з іншими. Щоб успішно конкурувати з ними, інші мусили прийняти так званий західний менталітет. І коли Захід допоміг їм у їхній відсталості, вони обов’язково допомагали іншим, але за тим самим західним зразком. З найкращими намірами для всього світу, Захід знищив усі відмінні триби життя.
— І ти волів би рятувати нас від цього? — спитав Тордин. — Я поважаю твою думку, але питаю себе: чи не завелика ціна за оці твої сентименти навколо минувшини? Кілька мільйонів жертв, десятиліття страждань.
— Це більше, ніж сентименти! — мовив Скорроґан роздратовано. — Хіба ти не бачиш? Майбутнє за наукою. Щоб возвеличитися, ми маємо розвинути наукове мислення. Але якщо нам кажуть, що соляріанське мислення — єдина можливість? Невже тоді ми мусимо стати расою другого сорту, аби тільки вижити? Хіба ми не можемо накреслити інший шлях, щоб розвиватися безперешкодно, без корисливого втручання високорозвинених рас, без переймання їх чужого по суті трибу життя? Я вважав, що ми зможемо. Я думав, ми мусимо перемогти.
— Розумієш, негуманоїдні раси ніколи не матимуть однакових досягнень з гуманоїдами. Основи психології — швидкість метаболізму, інстинкти, логічні паттерни, все — занадто різне. Одна раса може дещо знатися на менталітеті іншої, але не дуже добре. Ти ж знаєш, наскільки важко перекладати з однієї мови на іншу. Всі думки відображаємо мовою, а мова відображає основні закономірності мислення. Найбільш точні, чіткі, дуже продумані філософія й наука однієї раси ніколи не будуть цілком зрозумілі іншій. Бо кожна створює дещо інші абстракції на основі тієї ж самої загальної реальності.
Я хотів захистити нас від небезпеки стати духовними епігонами Соляріанської Співдружності. Сканґ був відсталим. Він мусив змінити свої методи. Але — навіщо міняти їх на абсолютно чужий шаблон? Чому б і не навпаки, прискорити свою природну еволюцію — наш власний шлях?
Скорроґан знизав плечима.
— Я зробив, що мав зробити — закінчив він спокійно. — То була дуже ризикована авантюра, але вона спрацювала. Ми зберегли власну культуру. Це — наше. Вимушена необхідність розвивати науку навчила нас розробляти до всього власний підхід. Результат ти знаєш. Дирин таки розробив свою семантику — хоч соляріани сміялися йому в обличчя. Ми винайшли чотиривимірні зорельоти, які соляріанські інженери вважали неможливими, і тепер можемо перетнути всю Галактику за той час, поки звичайний соляріанський зореліт долетить від Сонця до сусідньої Альфи Центавра. Ми вдосконалили теорію викривлення простору, психосимвологію нашої раси — яка недійсна для чужоземців — та новітню агрономію, яка зберегла вільне селянство як основу нашої культури — все! За п’ятдесят років Кундалоа було повністю революціонізовано, Сконтар же революціонізував сам себе. У цьому відмінність.
І таким чином, ми врятували духовне, те, яке є нашим власним надбанням: мистецтво, ремесла та найкращі звичаї, музику, мову, літературу, релігію. Це чар-зілля нашого успіху не тільки веде нас до зірок, воно зробить нас однією з великих рас Галактики, а цей період відродження духовності є золотим віком нашої історії.
І все тому, що ми залишилися самі.
Він замовк, і Тордин деякий час теж не говорив нічого. Вони вийшли на спокійнішу вулицю в старому кварталі, де більшість осель була побудована до приходу соляріан, і багато перехожих були вбрані в національний одяг, якого раніше не було видно. Екскурсовод вів групу соляріанських туристів для соляріан через ятки з місцевою керамікою.
— Ну? — мовив Скорроґан через деякий час. — То як?
— Не знаю, — Тордин невпевнено почухав щоку. — Це все в новину для мене. Може, ти правий. А може й ні. Я маю подумати.
— Я мав п’ятдесят років на те, щоб подумати, — мовив Скорроґан похмуро. — Зачекаю кілька хвилин.
Вони підійшли до ятки. Старий кундалоанин сидів у ній серед купи товарів: яскраві розписні горщики, миски та кухлі. Народні вироби. Якась жінка вибирала сувенір.
— Глянь на це, — мовив Скорроґан Тордину. — Ти коли-небудь бачив старовинні вироби? Це дешевка, їх виробляють тисячами для туристів. Криві узори, халтурна робота. А в давнину кожна лінія, кожен штрих щось означали.
Їхній погляд упав на горщик, що стояв біля старого торговця, і навіть стриманий син Вальтама затамував подих. Він сяяв, цей горщик! Здавалося, він дихав, а в просту досконалість чистих ліній і довгих плавних кривих хтось вилив усю свою любов і прагнення любові. Може, він думав: це житиме, коли я піду… Скорроґан присвиснув.
— Це справжній артефакт, — сказав він. — Принаймні сто років — музейний експонат! Звідки він узявся серед цього мотлоху?
Кілька соляріан боязко трималися на відстані від двох гігантських сконтаріан, і Скорроґан заради розваги читав вирази їхніх облич: вони остерігаються, вони вже не зневажають, а шанують нас, шанують Сконтар. Вони посилають своїх дітей вивчати нашу науку та мову. А кого тепер цікавить Кундалоа?
У жінки загорілися очі, коли вона побачила горщик біля старого тубільця. Вона спитала:
— Скільки?
— Не продається, — відповів кундалоанин. Його голос був тихим і сиплим, і він щільніше закутався у свій одяг.
— Ти продавати, — вона сліпуче й нещиро всміхнулася, — я ти давати багато. Я ти давати десять кредів.
— Не продається.
— Я ти давати сто кредів. Продавати!
— Це моє. Моєї родини, з давніх давен. Не продається.
— П’ятсот кредів! — вона помахала перед ним грошима.
Він притулив горщика до своїх щуплих грудей і підняв на неї темні сльозаві очі:
— Не продається. Йди собі. Не продається оомауї.
— Годі, — буркнув Тордин. Він схопив Скорроґана за руку та потяг за собою. — Ходімо. Вертаймо до Сконтару.
— Як, прямо зараз?
— Так. Зараз. Ти був правий, Скорроґане. Ти був правий, і я публічно вибачуся перед тобою, як перед найбільшим нашим рятівником. Але вертаймося додому!
Вони поспішно рушили вулицею. Тордин намагався забути очі старого кундалоанина. Але зрозумів, що ніколи не зможе.
Перекладено за виданням:
Poul Anderson — The Helping Hand, Astounding Science Fiction, May 1950; 1950
З англійської переклала Noelle Daath, 2012
© CC BY-NC-ND