Охоронці підняли списи в привітанні. У них не було більш нічого, гармати на стінах замку роз’їла корозія. Нема потреби в іншій зброї в самому серці імперії, що поступається силою лише соляріанській. Скорроґан стояв і чекав на подвір’ї. П’ятдесят років не зігнули його і не згасили впертого золотого блиску очей. Але сьогодні Тордин помітив якийсь новий вираз у палаючих і завзятих очах старого друга: здавалося, той бачив кінець невідомого Тординові шляху.
Скорроґан привітався за етикетом і жестом запросив у замок.
— Чекай, не зараз, — мовив Тордин. — Я справді дуже зайнятий. Я волів би одразу в подорож.
Герцог пробурмотів звичайні слова ввічливого жалю, але видно було, що він не міг дочекатися від’їзду та навряд чи витримав би й годину в замку.
— Ну, гаразд, — сказав він. — Мій зореліт уже чекає.
Він був припаркований на задньому дворі, витончений і мініатюрний чотиривимірний автозореліт, розроблений за всіма новітніми методами. Вони піднялися на палубу та зайняли свої місця в командній рубці, біля великого екрану.
— Може тепер ти скажеш, — спитав Тордин — навіщо нам сьогодні летіти на Кундалоа?
Скорроґан зненацька відповів йому поглядом, в якому струменів давній біль.
— Сьогодні, — повільно виголосив він, — рівно п’ятдесят років відтоді, як я повернувся з Землі.
— Невже? — здивувався Тордин, йому раптом стало гірко й незручно. Раніше він не був непам’ятливим.
— Ти, мабуть, забувся, — додав Скорроґан — але якщо добре пошукаєш у своїй підсвідомості, то згадаєш, що я сказав тоді: через п’ятдесят років приходьте до мене вибачатися.
— Ти шукаєш помсти, — Тордин не вважав це дивним, це було типово сконтарська психологія, але йому й досі було цікаво, за що ж там вибачатися.
— Шукаю. Тоді я не міг пояснити. Ніхто б мене не послухав, і крім того я не був абсолютно впевнений у собі, — Скорроґан усміхнувся, його сухорляві пальці забігали по панелі керування. — А тепер навпаки. Час виправдав мене. І я поверну свою честь, яку я тоді втратив, показавши тобі сьогодні, що я дійсно зробив усе можливе. Мені дійсно вдалося. І я дійсно свідомо образив соляріан.
Він натиснув на кнопку, що запустила двигун, і зореліт миттю перемістився на половину світлового року. Велетенська синя куля Кундалоа простяглася перед ними, м’яко сяючи на палаючому тлі мільйонів зірок.
Тордин сидів мовчки, дозволяючи своїй душі перетравити Скорроґанові слова. Першою емоційною реакцією було смутне здивування тим, на що він підсвідомо чекав усі ці роки. Глибоко в душі він ніколи не вірив, що Скорроґан може бути некомпетентним.
А якщо навпаки? Та ні, він не зрадник. Але що ж тоді? Що він мав на увазі? Чи може він був божевільним увесь цей час, або…
— Ти не бував на Кундалоа з самої війни? — запитав Скорроґан.
— Чому? Бував. Тричі, у справах. Вони процвітають. Соляріани допомогли їм стати на ноги.
— Процвітають… Авжеж, авжеж, — на мить усміх промайнув на вустах Скорроґана, але то був сумний усміх, наче він намагався кричати, але не міг. — Успішненька, марнославненька системка, аж з трьома зоряними колоніями.
Раптом він спересердя викрутив на всю важіль приземлення, і корабель різко знизився. Вони приземлилися в кутку чималенького космодрому Кундалоа Сіті, і роботи в ангарі взялися за роботу, обслуговувати зореліт і натягувати на нього захисний купол.
— І що тепер? — спитав напівголоса Тордин. Він раптово занепокоївся, бо відчував, що не зрадіє тому, що побачить.
— Прогуляймося столицею, — мовив Скорроґан. — Може злітаємо ще кудись, по всій планеті. Я хотів, щоб ми прибули сюди неофіційно, інкогніто, бо це єдина можливість побачити те, що нам ніколи не покажуть: звичайне життя пересічних кундалоан, і це важливіше за будь-яку статистику та графіки. Я хочу показати тобі, від чого я врятував Сконтар, — він знову криво посміхнувся. — Я віддав життя за мою планету, Тордине. Принаймні п’ятдесят років — п’ятдесят років самотності та ганьби.
Вони перетнули гамірне летовище зі сталі та бетону і вийшли крізь ворота в місто. Тут вирував нескінченний людський потік, що аж промінився неспокоєм соляріанської цивілізації. Серед натовпу було багато соляріан, які прибули на Аваїкі у справах або на відпочинок, там також були представники деяких інших рас. Більшість, звичайно ж, кундалоани. Але іноді їх було важко відрізнити від землян. Зрештою, обидві раси дуже схожі, особливо коли кундалоани вбрані в соляріанський одяг…
Тордин похитав головою, дещо здивований цим галасом.
— Не розумію, — гукнув він Скорроґанові, — Я знаю кундалоанську, принаймні говірки Луаї та Муаса, але…
— Ти їх не почуєш. — відповів Скорроґан. — Тут розмовляють земною. Тубільні мови швидко вимирають.
Товстий соляріанин у яскравому спортивному костюмі гукав апатичного тубільця, що стояв біля своєї крамниці:
— Агов, хазяїн! Цяцьки-ляльки, живо-живо…
— Кундасол, базарна мова, — скривився Скорроґан. — Звичайно, молоді кундалоани вивчають земну мову з дитинства. Але туристи всюди однакові.
Він насупився, і на мить його рука торкнулася бластера на поясі. Але ні — часи змінилися. Сьогодні не заріжеш того, хто тобі не подобається, навіть на Сконтарі. Тепер уже ні.
Турист повернувся й наткнувся на Скорроґана.
— Ой, вибачте, — гукнув він, досить чемно. — Я хоч би глянув, куди йду.
— Байдуже, — знизав плечима Скорроґан.
Соляріанин миттю перейшов на сконтарську з чітким акцентом говірки Нааргейм:
— Я справді хочу вибачитися. Чи можу я запросити вас на чарочку?
— Байдуже, — мовив Скорроґан похмуро.
— Чи й не планета, га?.. Допотопна, як… Плутон! Лечу звідси на Сконтар. Сподіваюся укласти ділову угоду — ви, сконтаріани, знаєтеся на бізнесі!
Скорроґан рикнув на нього та пішов далі, тягнучи Тордина за собою. Вони проминули півкварталу, і син Вальтама спитав:
— Де твої гарні манери? Він намагався бути люб’язним. Чи тобі вже звично ненавидіти людей?
— Мені подобається більшість із них, — мовив Скорроґан. — Але не туристи. Слава долі, їх небагато на Сконтарі. Інженери, бізнесмени, студенти — нехай уже. Я радий, що відносини між Землею та Сканґом гарні, так що ми багато чого матимемо від цього. Але тільки не туристи!
— Чому?
Скорроґан різким жестом показав на миготливий неоновий плакат:
— Ось чому.
Він переклав з земної мови:
ДИВІТЬСЯ СТАРОДАВНІ ОБРЯДИ МАУЇРОА!
ЧАРІВНО! АВТЕНТИЧНО! МАГІЯ СТАРОДАВНЬОЇ КУНДАЛОА!
ЕКСКУРСІЯМ ДО ХРАМУ НАЙВИЩОГО ДУХА — БЕЗПЛАТНІ СУВЕНІРИ!
— Релігія Мауїроа колись мала силу, — мовив Скорроґан стримано. — Це була шляхетна віра, хоч і мала певні ненаукові елементи. Втім, усе це можна було б осучаснити, але запізно. Сьогодні тубільці — або неопантеїсти, або агностики, і вони виконують старі обряди за гроші. Заради шоу, — він скривився. — Кундалоани не втратили всіх своїх мальовничих старобудов і звичаїв, і музики, і решток своєї культури. Але вони вже усвідомили, що це подобається іншим, і це ще гірше.
— Я не дуже розумію, чого ти так сердишся, — сказав Тордин. — Часи змінилися. У нас на Сконтарі так само.