Оксамитовий передзвін селектора, і монотонний голос робота-секретаря:
— Його високоповажність Валка Вахіно, Надзвичайний посол Ліги Кундалоа в Соляріанській Співдружності.
Земляни чемно підвелися, коли він увійшов. Незважаючи на суворі земні умови, — потужне тяжіння й сухе холодне повітря — посол рухався з неспішною грацією, притаманною його расі, і присутні були зайвий раз вражені тим, наскільки гарними бувають люди.
Люди — саме так, бо мешканці Кундалоа були достатньо гуманоїдні розумово й тілесно, щоб виправдати це ймення. Їхня несхожість не була різкою; вона надавала певного шарму, романтичної чужинецькості разом з приємним відчуттям довіри — мовляв, не така вже й несхожість.
Ральф Делтон підняв очі та роздивився посла. Зовнішність Валка Вахіно було типовою для його раси — гуманоїдних ссавців, двоногих, він мав досить мужнє обличчя, що вирізнялося красою дрібних точених рис: високі вилиці, великі темні очі. Трохи нижчий і стрункіший за землян, він пересувався нечутними котячими рухами. Довгі й блискучі синяво-чорні кучері спадали з високого чола на сухорляві плечі, що разюче й приємно контрастувало з насиченим золотавим полиском смаглявої шкіри. Вбраний був у старовинні церемоніальні шати клану Луаї Кундалоа — довгу сріблясту туніку, темно-пурпуровий плащ, прикрашений сузір’ями з металевих леліток і золочені чобітки з місцевої юхти. У витонченій шестипалій руці тримав майстерно різьблений ціпок, символ високих повноважень, якими наділила його рідна планета.
Він вклонився одним порухом, без найменшого раболіпства та промовив досконалою земною мовою, дещо зберігаючи римованість і співочість рідної:
— Миру-супокою вашим домівкам! Великий Дім Кундалоа шле вітання та гараздів побажання нашим братам, соляріанам. Вуста Великого Дому, речник недостойний, Валка Вахіно мовитиме про дружбу.
Деякі з землян перезирнулися, трохи збентежені. «Як це невитончено звучить земною» — подумав Делтон. Авжеж, мова Кундалоа мабуть, найкрасивіша в Галактиці.
Делтон відповів якомога офіційніше:
— Привіт і ласкаво просимо! Соляріанська Співдружність приймає від представника Ліги Кундалоа завірення в дружбі. Ральф Делтон, Прем’єр-міністр Соляріанської Співдружності, від імені всіх мешканців Соляріанської системи.
Далі він відрекомендував присутніх — урядовців, технічних радників, військовопосадовців. Це були важливі збори. Більшість владних і впливових осіб Соляріанської системи зібралося тут.
Делтон закінчив:
— Ця попередня зустріч скликана щодо пропозиції економічного характеру, недавно внесеної на обговорення до вашого уряду… тобто, до Великого Дому Кундалоа. Зустріч неофіційна, але транслюватиметься по телебаченню, і ризикну зазначити, що Соляріанська Асамблея діятиме виходячи з того, що побачить і почує на цих і подібних слуханнях.
— Розумію. Це гарна ідея, — Вахіно зачекав, поки присутні сіли, й собі присів на стільця.
Запала мовчанка. Присутні раз у раз поглядали на стінний годинник. Вахіно прибув точно у встановлений час, але Скорроґан зі Сконтару запізнювався. «Нечема» — подумав Делтон, але сконтаріани славилися поганими манерами. Не те, що кундалоанська делікатність, аж ніяк не схожа на слабкість.
За хвилину вже точилися салонні розмови на тему «Як вам у нас подобається?», у всіх різновидах. Вахіно, виявляється, за останні десять років вже не раз побував у Соляріанській системі. Це й не дивно, враховуючи все тісніші економічні зв’язки між його планетою та Співдружністю. Немало студентів з Кундалоа навчалося в земних університетах, а інтерес соляріанських туристів до Аваїкі був значним ще до війни. Маємо надію, що туристський потік незабаром відновиться — особливо, коли руїни буде відбудовано та…
— Авжеж, — Вахіно посміхнувся, — маємо надію. Кожен юний анамаї з Кундалоа мріє полетіти на Землю хоча б у гості. Це не лестощі, коли ми кажемо, що наше захоплення вами й вашими досягненнями безмежне.
— Взаємно, — озвався Делтон, — Ваша культура, ваші мистецтво й музика, ваша література вже мають купу прихильників у Соляріанській системі. Багато хто з пересічних соляріан, а не тільки філологи, вчать луаянську тільки для того, щоб читати Дванаґоа-Епаї в оригіналі. Кундалоанські співаки, що виступали в наших нічних клубах, зірвали більше оплесків, аніж будь-хто інший, — він посміхнувся. — Ваші юнаки знемагають від уваги земних дівчат, а наші юнаки мало не закидують ваших дівчат пропозиціями руки та серця. Збільшити процент шлюбів заважає лише неминуча бездітність.
— А якщо серйозно, — продовжив Вахіно, — ми у себе вдома достатньо розуміємо, що ваша цивілізація задає тон усій ближній Галактиці. Це непроста річ, бо Соляріанська цивілізація є найбільш передовою технічно, хоча це й не найголовніше. Але ж ви обдарували нас усім, починаючи з космічних кораблів, атомної фізики та медицини — звичайно ж, ми б і самі все це винайшли, коли-небудь. І отепер, оце діяння… ця ваша рука допомоги на відродження зруйнованих світів за хтозна-скільки світлових років від Землі, оця готовність поділитися всіма вміннями й скарбами ваших домів, коли ми можемо запропонувати навзаєм так мало, — це робить вас провідною расою в Галактиці.
— Наші мотиви користолюбні, ви це добре знаєте, — зауважив дещо зніяковілий Делтон, — принаймні, більшість із них. Звичайно ж, і гуманізм. Хіба ми можемо допустити, щоб раса, настільки схожа на нас, потерпала від злиднів тоді, як Соляріанська система й колонії мають добра більше, ніж здатні розпорядитися. Але наша власна, кривава історія свідчить, що такі програми, як оця економічна допомога, однаково добре сприяють й інтересам організатора. Коли ми відродимо Кундалоа та Сконтар, знову запустимо там виробництво, модернізуємо відсталу промисловість, дамо їм нашу освіту й науку — вони зможуть торгувати з нами. Бо наша економіка, як і протягом минулих століть, переважно користолюбна. Так само ми унеможливимо повторення цієї жахливої війни, яка щойно скінчилася. І відтоді матимемо союзників у боротьбі з деякими справді ворожими й загрозливими цивілізаціями з планет, систем чи імперій Галактики, проти яких, можливо, колись мусимо вистояти.
— Молімося Найвищому, щоб той день ніколи не настав, — озвався Вахіно стримано. — Ми вже спізнали війну.
Знову пролунав передзвін селектора, і робот оголосив зі своїми нелюдськими інтонаціями:
— Його високоповажність Скорроґан, син Вальтгака, герцог Краакенгеймський, Надзвичайний посол Імперії Сконтар в Соляріанській Співдружності.
Присутні знову підвелися, але наразі повільніше, і Делтон помітив неприязнь на дечиїх обличчях і деякі стишені вислови, коли посол увійшов. Безумовно, сконтаріани зараз не дуже популярні в Соляріанській системі, почасти з власної вини. І цьому навряд чи можна зарадити.
Точилася думка, що саме Сконтар був винний у війні з Кундалоа. Це була явна помилка. Біда в тому, що сонця Сканґ і Аваїкі, відстань між планетними системами яких сягала половини світлового року, мали третю зірку-супутник, яку земляни звуть Аланою, від прізвища капітана першої зоряної експедиції до системи. І планети Алани були на той час незаселені.
Коли земні технології потрапили до Сконтару й Кундалоа, першим наслідком цього стало заснування на обох планетах обох систем — паралельно — кількох конкуруючих держав, яким одночасно впали в око незаймані й зелені планети Алани. Обидві раси створили там колонії, почалися зіткнення, які врешті-решт переросли в огидну п’ятирічну війну, що знекровила обидві системи й закінчилася миром після переговорів за посередництва землян. Це був іще один другорядний конфлікт конкуруючих імперій, що було доволі звичайним явищем в історії людства аж до проголошення Всезагального Миру та заснування Соляріанської Співдружності. Умови мирної угоди були справедливими наскільки це можливо, і вимоги обох систем було більш-менш задоволено. Нині вони зберігали мир, особливо зараз, із нетерпінням чекаючи від соляріан допомоги на відбудову.
Тим не менше, пересічним землянам подобалися кундалоани. І звичайно ж — геть не подобалися сконтаріани, яких звинувачували в усіх нещастях, також у їхніх власних. Але й до війни земляни не дуже-то шанували сконтаріан. Їхній ізоляціонізм, їхнє чіпляння за віджилі традиції, грубий акцент, їхній гонор, і навіть вигляд — все діяло проти них.
Делтон заледве переконав Соляріанську Асамблею внести Сконтар до списку запрошених на цю зустріч з питань економічної допомоги. Йому насилу вдалося переконати більшість, що це справді важливо — бо не тільки ресурси системи Сканґу, зокрема мінерали, стануть у пригоді під час відбудови, але й може статися, що імперія, яка донині сторонилася чужинців, перейде до політики добросусідства.
Ця програма з допомоги, як і попередні, була не більше ніж пропозицією. Асамблея спершу має прийняти закон у деталях: яку саме надавати допомогу й скільки, і лише після цього закон може бути застосовано в угодах зацікавлених планет. Ця попередня неофіційна зустріч тільки перший крок. Але — важливий.
Делтон офіційно вклонився, коли сконтаріанин увійшов. Посол відповів, стукнувши об підлогу нижнім кінцем свого величезного списа, потім поставив цей артефакт до стіни, витяг із кобури чималенький бластер і простяг його Делтону. Той обережно прийняв зброю та поклав на стіл.
— Привіт і ласкаво просимо, — почав він, тоді як Скорроґан не говорив нічого, — від імені Соляріанської Співдру…
— Дякую, — відповів посол хрипким басом з іржавим призвуком, його акцент був дуже сильний, — Вальтам, Імператор всього Сконтару вітає Прем’єр-міністра соляріан через Скорроґана, сина Вальтгака, герцога Краакенгеймського.
Він виструнчився посеред конференц-зали, наче хотів заповнити її всю своїм дебелим, неоковирним тілом. Незважаючи на походження зі світу високого тяжіння та низьких температур, сконтаріани були расою велетнів більше двох метрів на зріст і настільки кремезні, що здавалися могутніми. Їх можна було вважати гуманоїдами, як двоногих ссавців, але на тому схожість і закінчувалася. Широке й низьке чоло посла насувалося на товсті брови й було помережане зморшками, схожими на гірські хребти. Очі Скорроґана своїм упертим виразом нагадували золоті очі яструба. Його обличчя з куцим носом, здоровенними щелепами й повним ротом гострих зубів, здавалося скоріше мордою; круглі вуха були високо поставлені на масивному черепі. Коротка каштанова шерсть покривала його м’язисте тіло аж до кінчика довгого неспокійного хвоста, а від голови до горла пломеніла руда грива. Незважаючи на тропічну для нього температуру, посол був затягнутий у церемоніальні хутра й шкіру, навколо нього поширювався їдкий запах поту.
— Пан герцог припізнилися, — мовив один з міністрів з вишуканою гречністю, — Сподіваюся, пана герцога не затримали проблеми.
— Ні, я просто не розрахував час, щоб дістатися сюди, — відповів Скорроґан, — Прошу вибачити, — але це не прозвучало як вибачення. Він опустився всім тілом на найближчий стілець і відкрив свій портфель, — Ну то починаймо, панове?
— Ну… авжеж. — Делтон сів на чолі довгого конференц-столу, — Але на цій попередній зустрічі ми не надто зацікавлені у фактах і цифрах. Ми бажаємо просто домовитися про спільні цілі та основні політичні питання.
— Звичайно ж, ви бажаєте отримати повний звіт про наявні ресурси Аваїкі та Сканґу, а також Аланських колоній, — додав Вахіно своїм м’яким голосом. — Сільське господарство Кундалоа й шахти Сконтару на сьогодні демонструють високу продуктивність, і в подальшому можна розраховувати на повну самоокупність.
— Це питання до спеціалістів, — мовив Делтон, — Ми відрядимо багатьох експертів, технічних радників, викладачів…
— І, звичайно, будуть питання щодо військових ресурсів… — втрутився Голова Генштабу.
— Сконтар вже має власну армію, — відрізав Скорроґан, — Нема потреби, нема й розмови.
— Може й нема, — зауважив ухильно міністр фінансів, вийняв цигарку й запалив.
— Будь ласка, шановний! — за мить голос Скорроґана став схожим на бичаче ревіння, — Не треба диму! Вам же відомо, що сконтаріани не переносять тютюну…
— Вибачте! — міністр фінансів загасив цигарку — рука дрібно тремтіла — та зиркнув скоса на посла. Нема чого непокоїтися, кондиціонер за хвилину витягне дим. І в жодному разі не варто підвищувати голос при урядових особах… Особливо, коли прийшов по допомогу…
— Буде задіяно й інші системи, — мовив Делтон поспішно, намагаючись з раптовим почуттям відчаю згладити незручність і напругу, — не тільки соляріанські колонії. Вважаю, обидві раси розпочнуть експансію за межі власної потрійної системи, заради ресурсів як результату таких колонізацій…
— Ми розпочнемо, — похмуро зауважив Скорроґан, — після того, як у нас за угодою заберуть усі чотири планети — аякже. Прошу вибачити. Мені тяжко в товаристві ворога, навіть не згадуючи про те, звідколи він мені ворог.
Цього разу мовчанка запала надовго. І Делтон зрозумів, з раптовим відчуттям майже фізичного болю, що Скорроґан знищив ущент усі свої перспективи. Навіть якщо б він раптом схаменувся, і наважився б загладити свою провину, — а ніхто й ніколи не чув, щоб високородні сконтаріани за щось вибачалися — все одно запізно. Забагато мільйонів глядачів, що дивилися в телеекрани, бачили його непростиме чванство. Забагато важливих персон, лідерів Соляріанської системи, сиділи з ним в одній залі, дивлячись у його гордовиті очі, вдихаючи сморід нелюдського поту.
Сконтар не отримає допомоги.
На заході сонця, хмари з’юрмилися над темною лінією скель, що простяглися на схід від Геергейму, і різкий холодний вітер подув долиною, шепочучи про зиму. Перші сніжинки народилися й закружляли багровим небокраєм, рожево зблискуючи в останньому кривавому світлі. Чекай опівночі на завірюху.
Зореліт вигулькнув із пітьми та заліг у своє лігво. За невеликим космодромом простягся загорнутий у сутінки древній Геергейм, зіщулився калачиком проти вітру. Руді вогні світилися під стріхами старих осель, але криві мощені вулиці були порожні й звивалися наче каньйони по гребеню гори, з якої нерадісно позирав замок, древнє гніздо славетних баронів. Вальтам мусив оселитися там, і нечисленний Геергейм тепер столиця Імперії. Від гордого Скірнора та величного Труванґа лишилася тільки радіоактивна твань, і дикі звірі вили серед обгорілих руїн колишнього палацу.