- Слово!
Педро мiцно потряс суху, кiстляву руку Генрiха, запально сказав:
- Вас, безумовно, заберуть. Мене, можливо, також. Але, оскiльки їх небагато, то нiчого страшного нема.
Вiн схилився до старого Хуана, щось зашепотiв йому на вухо. Той трохи подумав i хитнув головою. Не роздумуючи довго, вiн взяв у кутку ломик i, крекчучи, полiз у вiкно.
- Куди ви? - здивувався Генрiх.
- Тихо, - посварився пальцем Педро. - Так треба.
Старий рибалка зник за вiкном. Бiля хатини почулися голоси, потiм гучний стук у дверi.
- Зайдiть, - сказав Педро.
На порозi вродилися два полiсмени. Вони оглянули хатину, розступилися i пропустили цивiльного. Це був професор Шрат.
Йому на обличчi вiдбивалася дивна мiшанина радостi, хитростi i подиву. Вiн жваво кинувся до Генрiха, обняв його за плечi.
- Колего! Це неймовiрно! Нас повiдомили, що на цьому острiвку сталася фантастична подiя. Людина з неба! Я так i подумав, що це ви. I зразу ж сюди. Я за вами. Збирайтесь, поїдемо...
Генрiх сидiв на лiжку, байдуже i втомлено слухаючи тираду професора. Вiн iронiчно посмiхнувся i запитав:
- За мною, кажете? А полiсмени навiщо?
Шрат розвiв руками.
- Катер вiйськовий, ви розумiєте, I потiм... ми не були певнi, що це ви. Але чому ви не вiдповiдаєте, що з вами сталося? Чому ви тодi - в час експерименту - не повернулися назад? Де Люсi? I як ви опинилися тут? Чому ви мовчите, Уоллес? - суворо запитав Шрат. - Ви не хочете вiдповiдати?
- Не хочу, - спокiйно сказав Генрiх.
Страху нема. Хто йде правильною дорогою, з тим пiдтримка всього найкращого, найвищого. Байдуже, що з ним зробить Шрат i його посiпаки! Генрiх вiдчуває, що все обiйдеться добре, що всi сили темряви не здатнi подолати його. Це тимчасовий полон, це одна мить! А потiм - неосяжнi простори свободи, безмежнi свiти творчостi i краси! Як огидно мiниться обличчя Шрата. Хiба вiн вчений? Прислужник монополiй, раб Чорних Тиранiв! Так, так! Це ви чорнi тирани! Там, в антисвiтi, теж панують їхнi блiдi копiї, нiкчемнi вiдбитки, негативи! Вони незабаром теж зникнуть разом iз своїми послiдовниками. Людство довго не буде терпiти гидi на планетi, воно пiде шляхом вдосконалення i перетворить рiдну Землю в найкращий iз свiтiв.
- Ви замовчуєте результати експерименту? - гнiвно озвався Шрат. - Ви злочинець, Уоллес.
Генрiх мовчав. Хай говорить! Хай наливається чорною люттю! Все одно вiн безсилий. Вiн може вбити людину, закути в кайдани, посадити у в'язницю, але вiльний дух йому недоступний.
Генрiх поглянув на Педро. Той стояв поряд з лiжком, блiдий, але рiшучий. Вiн схвально хитнув головою. Шрат перехопив той погляд.
- Що це означає? - гримнув вiн. - Хто цей хлопець?
- Вiн мiй рятiвник, - спокiйно вiдповiв Уоллес.
- Чудово! - процiдив крiзь зуби Шрат. - Тим краще. Так ви не хочете говорити, мiстере Уоллес?
- Нi.
- I не повернетесь у лабораторiю?
- Нi.
- Я не зможу в такому разi залишити вас напризволяще. Зважаючи на секретнiсть роботи нашої лабораторiї, зважаючи на iнтереси держави, я мушу заарештувати вас. I цього хлопця, який, безумовно, щось знає!..
- Ось така мова бiльш до лиця вам! - насмiшкувато озвався Генрiх. Просто i... щиро!
- Взяти їх, - коротко наказав Шрат.
Полiсмени нацiлили автомати на Педро i Генрiха. Один з них суворо сказав:
- Виходьте з примiщення. Не спробуйте втiкати.
Педро мовчки рушив до дверей. Генрiх за ним.
Їх зустрiв потужний вихор, подих моря, запах далеких земель. Педро штовхнув плечем Генрiха, блиснув очима, прошепотiв:
- Спокiйно.
Вони вийшли на берег. Там стояв, у затишку пiд Чортовою скелею, великий катер, похитуючись на хвилi.
- Сiдайте! - наказав старший полiсмен.
На обрiї багровiли хмари. Море було свинцеве i грiзне. Ураган гнав по широких просторах гiгантську хвилю, люто бив у береги, плював бiлою пiною на скелi острова.
Полонених поставили бiля рубки, один полiсмен залишився бiля них. Шрат i старший полiсмен ввiйшли до рубки.
Заревли мотори. Катер одiйшов вiд берега. Вiн швидко минув Чортову скелю, врiзався в запiнену хвилю. Холоднi бризки сипонули Генрiху на обличчя. Вiн знайшов руку Педро, потиснув її.
- Пробачте, друже. Через мене ви постраждали!
- Дурницi! - всмiхнувся Педро. - Ще нiчого не було. Гра лише починається.
- Мовчати! - крикнув полiцейський, кутаючись на кормi в плащ. Заарештованим заборонено розмовляти!
Катер зменшив ходу. Хвилi люто набiгали на нього, пiдкидали вгору. Генрiх тривожно поглянув на Педро.
- Що це означає?
- Все гаразд! - пiдморгнув Педро. - Старий Хуан знає своє дiло...
З рубки виглянув Шрат. Вiн був блiдий, нажаханий.
- Катер тоне. Треба повертати до берега.
Мотори зачхали i зупинилися. Ураган закрутив на мiсцi i пiдняв на верхiвку хвилi. З рубки вискочив старший полiсмен.
- Ми загинули! - крикнув вiн.