Навiть не чекаючи на вiдповiдь, кивнув головою i пружною ходою попростував до тiєї лавочки, на якiй стомлено прилiг Никифор. Клара зиркнула на його дебелу спину i подумала: "Вiн усе знає, цей Уранос! Що за диво?"
- Ходiмо, Вiруню, ходiмо, зараз тобi буде краще... Давай трохи розпакуємось, тут же тепло. А знаєш що? Скидай його зовсiм, цей панцир!
- Уже б скинула, - прошепотiла Вiра, - але не подужаю. Добре, що Ник хоч обiгрiв вимкнув, коли зайшли...
Клара допомогла подрузi вивiльнитися з костюма, i Вiра аж зiтхнула. Поправила прилипле до скронь волосся, осмикнула голубу блузку.
- Ой Кларонько, якби ти знала, з якої безоднi ми викарабкались! Коли б не Ник...
- Якби не вiн, ти не опинилася б у тiй безоднi. Вiн просто божевiльний, твiй Ник.
- Не кажи так...- обiзвалася Вiра, а сама подумала: "Ех, коли б то вiн був мiй!"
Бiльш нiчого не говорили до самого помешкання.
XXI
У теплiй кiмнатi, на зручнiй постелi Никифор швидко приходив до тями. Генрiх розташувався в сусiдньому помешканнi, але щодня довго просиджував бiля Ника, розповiдаючи про всяку всячину - i про моделювання iсторiї людства, i про зустрiч iз Кларою, i про подорож до Урана. Про Клару говорив навмисне якось безсторонньо, наче байдуже. Никифор слухав, не перебиваючи, хоча цi балачки, звiсна рiч, були йому неприємнi. "Який специфiчний голос... Де я його чув?.. - думав, поглядаючи на зеленкувате волосся свого суперника. - Ну що ж, Клара вибрала собi, так їй i треба!.." З радiстю вiдзначив, що ревнощiв у нього нема, а щоб Генрiх не подумав чого-небудь, говорив iз ним приязно, по-товариському.
- Дивно, але менi здається, наче ми вже бачились...
- На Островi Розваг, бiля ангара.
Никифор почав розпитувати про Уран.
- Холодна, пустельна планета, - говорив Генрiх, i якiсь iскорки проскакували йому в зiницях. - Бескеття водневих скель..
- А як хотiлося, щоб там були мислячi iстоти! - зiтхнув Никифор. Невже ми самотнi в Сонячнiй системi?
- Нi, я не думаю так. - Вiн спробував усмiхнутися. - Ось я представляю тут Уран. Так, так, мене ж Клара прозвала Ураносом.
- Уранос?.. Дотепно. Вам пощастило бачити Уран зблизька.
- Людство небезпечно далеко висунулось у космос. I заплатило за це величезною кiлькiстю жертв. А далi цiна ця буде катастрофiчно рости. Адже всi попереднi експедицiї на Уран пропали безслiдно. Та й наш останнiй корабель тiльки випадково вцiлiв.
- Ви проти польотiв на планети?
- Надмiрний апетит не сприяє здоров'ю.
Окинувши поглядом сухорляву постать спiврозмовника i пригадавши, що до їжi той навiть не доторкнувся, Ник подумав: "А ти апетитом, видно, не страждаєш зовсiм".
- Але ж цiкаво! Та, зрештою, й корисно: скiльки нового для науки дала, скажiмо, станцiя на Меркурiї?
Генрiх мовив:
- А нам Земля цiкавiша.
- Вам? Кому це?
- Iсторикам, археологам... Особливо тим, хто прибув iз космосу.
- Це парадоксально, - встав з лiжка Никифор, - про свою планету ми досi знаємо не бiльше, нiж про Марс.
- Згоден. - Генрiх вiдiйшов до дверей i став там бiля крiсла, обiпершись об нього рукою. - От хоча б земний магнетизм...
На саму тiльки згадку про магнетизм Никифор стрепенувся, очi йому засяяли внутрiшньою енергiєю. Магнетизм! Та це ж саме те, з-за чого вiн прибув до суворої Антарктиди.
- Явище унiкальне... - продовжував Генрiх. - Землю оточує магнiтне поле, сильнiше, нiж у самого Сонця! Тут є над чим замислитись.
- Ви маєте рацiю, - згодився Никифор. I довiрливо розповiв Генрiховi про хiд своїх мiркувань, поскаржився на колег, якi не звернули уваги на його "дику" гiпотезу.
- Але я не зупинюся! Я їм доведу... Вони ще почують про мене!
- Не вiдступати - це менi подобається. Я охоче вас пiдтримаю. - Уранос розправив свої вугластi рамена. - А те, що тут криється таємниця, - вiн показав на пiдлогу, - немає сумнiву.
- I ви так вважаєте? Оце добре, тепер у мене є спiльник!
- Та ще й який!- кивнув головою Уранос.
Никифор був страшенно радий: нарештi знайшовся однодумець! Ввiмкнувши лiтнiй день (за iлюзорними вiкнами зашелестiли iлюзорнi, але на вигляд справжнiсiнькi жита), вiн почав радитись з Ураносом, як ефективнiше органiзувати пошук покладiв магнiтної матерiї.
Генрiх уважно слухав i час вiд часу покивував головою.
- Я вважаю, що генератор поля близько поверхнi. Але як туди дiстатися?
Уранос замислився:
- Може, вибухiвка стане в пригодi?
- Близькiсть iнституту, їхнi датчики... Треба погоджувати програму, а я... - Никифор лише розвiв руками.
- О, то з вами повелися несправедливо, жорстоко! Викинути за борт такого проникливого вченого...
- Вони хочуть мого приниження, - стиснув кулаки Никифор. - Але не дiждуться, Ярковий не стане на колiна!
В Ураноса аж очi запалали:
- Я цiлком на вашому боцi!
Чим бiльше Никифор гримав на своїх опонентiв, тим охочiше його пiдтримував оцей новий колега, випадково зустрiнутий у крижанiй Антарктидi. Никифор був щиро вдячний долi, що нарештi звела з ученим, який не лише розумiв його, а i здатен допомогти. Хоча примороженi його щоки не загоїлись, щемiли i ятрились, вiн вирiшив негайно обслiдувати грот бiля полюса. Ним нiби заволодiла якась гарячка, вiн не схотiв навiть пiдождати Вiру, яка мала зайти з хвилини на хвилину.
- То що, ходiмо?
- Ходiмо, - не вагаючись сказав Уранос, i очi йому зблиснули зеленкуватими вогниками.
Дверi перед ними розсунулись i знову зiйшлися. А за неiснуючими вiкнами невидимий вiтерець гладив неiснуючi жита, i шелестiння колоскiв незримими хвилями котилося в помешкання.